часом у листопаді 1712 року новий візир Туреччини, обурений небажанням Петра виводити війська з Польщі, оголосив війну Росії і наказав Орликові виступати на Правобережну Україну.
Лишаючись у Бендерах, український гетьман з неохотою вирядив частину свого війська. Під ту пору він шукав порозуміння з Польщею. Орлик уже не домагався звільнення Правобережжя від поляків. Він бажав тільки, щоб козаки, які осіли на рідних землях, дістали юридичне визнання Варшави. Крім того, він давав Польщі шанс скористатись прагненням правобережних козаків об’єднатися з Лівобережжям, себто припускав з’єднання обох частин України під егідою Речі Посполитої.
Польща уникала конфліктів з Москвою, а Туреччина – з Польщею. 22 квітня 1714 року довголітній посол польського короля Августа Другого уклав з турецьким урядом договір, за яким Правобережна Україна лишалась за Польщею.
Козаки, однак, уперто трималися рідної землі. Їх підтримала Січ. У лютому 1714 року тривали тяжкі бої між хоругвами польської коронної армії та запорозькими козаками. Українці зазнали поразки, однак улітку того ж року повстали знову. Кримський хан підтримав поляків, поклавши таким чином край масовій присутності козаків на Правобережжі.
Було підведено остаточну риску під бендерським періодом життя Пилипа Орлика. У червні 1714 року гетьман услід за шведським королем виїхав до Європи. Разом з ним Бендери покинули небіж Мазепи Андрій Войнаровський, брати Григорій і Панас Герцики, Федір Нахимовський та Федір Мирович. Інші, повіривши царській амністії, повернулися в Україну.
До Європи з гетьманом відбула численна родина: дружина Анна, сини – Григорій, Михайло та Яків, доньки – Настя, Варвара і Марта. До речі, хрещеним батьком Якова був Карл Дванадцятий, а Марти – Станіслав Лещинський. Їхали вони через Угорщину до Відня. Розмістили емігрантів на острові Рюґен. Там в Орликів народилася донька Марія. Хрещеною матір’ю Орликівни стала королева Ульрика Елеонора. Згодом родина Орликів відбула до Швеції. Почався майже тридцятилітній період політичної, дипломатичної та письменницької діяльності Пилипа Орлика.
Віктор Брехуненко: «Пилип Орлик, його син Григір Орлик, ці великі українці… Нахимовський, Мирович, брати Герцики – вони до останнього подиху свого життя боронили цю ідею. Пилип Орлик хитався часом, впадав у розпуку і так далі, але ніколи не полишала його ця ідея від’єднання України від Московії і відновлення незалежної Української держави. Аж до 1756 року, до тої величезної і важливої дуже зміни альянсів у Європі, українська карта грала і Україну Європа трактувала як поважний чинник в різних політичних і військових іграх».
Протягом усього свого життя Пилип Орлик прагнув об’єднати Правобережну, Лівобережну, Слобідську Україну та Запорозьку Січ у сильну державу. Досягнути цього, на думку Орлика, можна було тільки за умови звільнення Русі від панування Московської імперії. Здійснити цей задум він намагався за допомогою іноземних держав. Основним напрямом