зверхність більшої частини старшин-емігрантів на чолі з прилуцьким полковником Дмитром Горленком, а також відірваність від запорожців Пилипа Орлика гнітили. Листи, які час від часу проникали від гетьмана на Січ, не могли замінити його живого контакту з козаками. Психологічна втома у війську відчувалась дуже гостро.
У 1732 році Григір Орлик відвідав запорожців. Відвідини справили на нього гнітюче враження. Він вважав, що можна розраховувати лише на дві тисячі вправних вояків. Пилип Орлик умовляв запорожців врозплющити очі і не вірити московитам, бо «цілий народ український, братія ваша, родичі й одноземці ваші, жалісно і слізно на себе нарікають».
Розв’язка прийшла в 1733–1734 роках на тлі ймовірного походу запорожців з татарами до Польщі на підтримку Лещинського. Петербург, для якого такий розвиток подій був неприйнятним, вирішив піти ва-банк.
31 серпня 1733 року імператриця Анна Іоанівна звернулась із грамотою до запорожців, у якій заявила, що приймає їх під свою зверхність, і наказала виконувати розпорядження Вейсбаха. Однак лише через вісім місяців той наважився дати сигнал козакам про їх фактичний перехід під руку Москви.
У березні 1734 року козаки потай від хана перебралися з Кам’янської Січі до ріки Базавлук, де заклали Нову Січ на річці Підпільній. Демарш Війська Запорозького Низового під царську зверхність став шоком для Пилипа та Григора Орликів і поламав плани, які виношували Франція та її союзники з приводу майбутньої турецько-московської війни. З військової потуги, здатної підняти в Гетьманщині повстання, запорожці перетворилися на зброю противника, чим сплутали всі карти.
Перейшовши під московську руку, запорозька старшина намагалася обставити стосунки з царем окремим письмовим договором, який мав гарантувати Запорожжю збереження прав та вольностей. Це означало, що Військо Низове вступило б у договірні відносини з царем окремо від Гетьманщини.
У XVIII столітті відбувається остаточне сповзання Гетьманщини до рівня провінції московської держави. Тим не менше царська влада ще довго не зможе вмонтувати Україну до імперських структур. Навіть за доби гетьмана Кирила Розумовського ми бачимо високу здатність українського суспільства на різних щаблях амортизувати негативні московські впливи. Надто вже відрізнялась структура українського світу від московського. Ментально і цивілізаційно – то були діаметрально протилежні світи.
«Коли ми порівняємо українські міста навіть середини XVIII століття з європейськими містами, з американськими містами, то ми побачимо, що в наших умовах, за тих обставин, у яких доводилось існувати Гетьманщині, українські міста демонстрували дивовижну живучість. Наприклад, такі міста, як Ніжин, Полтава, Кобеляки, Гадяч і так далі, вони мали мешканців більше, ніж тогочасні Бостон, Нью Йорк, Філадельфія, і загальновизнаними в історичній науці правилами класифікації міст, які об’єднують істориків-урбаністів європейських, більшість українських міст і містечок, вони