мене…
– Як ви про неї дізналися? – перебив я його.
– У нас на Сході кажуть, – тихо сказав перекладач, – якщо прикласти вухо до землі, можна чути весь світ.
Так ось, приклавши вухо до землі й дізнавшись про мої плани, вони вирішили звернутися до мене з одним маленьким, але делікатним проханням. Вони сподіваються, що у великому Радянському Союзі, великому другові арабських народів, через певний час деякі секрети перестануть бути секретами. І вони, мої супутники, були б мені вельми вдячні, якби я зміг дістати і привезти сюди детальні креслення звичайної водневої бомби, яка їм потрібна суто для мирних цілей. Якщо я надам їм таку послугу, то вони й особисто Його Величність у боргу не зостануться, і мішок золота, який я отримаю в обмін на декілька кадрів фотоплівки, може бути в п’ятдесят разів більший за той, що лежить ось перед моїми очима.
Першим порухом моєї душі було негайно послати їх до шайтана. Але, чесно кажучи, я не був упевнений, що мою одвертість оцінять сприятливим для мене чином. Отож я вирішив скористатися позитивним досвідом Ходжі Насреддіна, який, як відомо, свого часу обіцяв шаху за двадцять років навчити ішака говорити людською мовою. При цьому Насреддін вважав, що нічим не ризикує, бо за двадцять років або шах помре, або ішак, або він, Насреддін, постане перед Аллахом.
Аби не видатися своїм супутникам надто вже готовим до виконання їхніх побажань, я сказав, що, звісно, постараюсь (і навіть не стільки за гроші, скільки з виключної поваги до їхньої країни й особисто до Його Величності) зробити усе, що буде в моїх скромних силах, але конкретно обіцяти нічого не можу. Мені, сказав я, навіть важко собі уявити, якою буде моя країна через такий тривалий проміжок часу, і я не знаю, які відомості будуть уже оприлюднені, а які ще зостануться секретними.
– Бачте, – сказав я обережно, – я дуже хотів би бути вам корисним, але водночас всіляка незаконна діяльність суперечить моїм моральним принципам.
Тут вони втрьох навперебій заторохтіли по-арабськи, і раптом Його Величність чистою російською мовою й навіть майже без акценту сказав:
– На ваші принципи ми не посягаємо й ні до чого силувати вас не збираємося. Але коли ви повертатиметесь із прекрасного майбутнього в наше важке сучасне, вам, можливо, захочеться подумати про себе, про своїх дітей і внуків.
– Ваша Величносте, – запитав я, вражений, – де вас так добре навчили російської мови?
– У Московському університеті дружби народів імені Патріса Лумумби, – охоче відповів Його Величність і всміхнувся, випромінюючи загадкове сяйво.
На цьому наша розмова закінчилася, і за п’ять хвилин мої викрадачі висадили мене разом із велосипедом і шкіряним мішечком на якійсь вулиці.
Виходячи з автобуса, я не стримався й запитав Його Величність, чи не з платини виготовлені його зуби.
– Ну що ви! – обізвався Його Величність. – Я достатньо забезпечений, аби дозволити собі брильянтові