(тимпанія). Тривалість хвороби становить 2–3 доби. Хронічний перебіг проявляється схудненням, набряками під нижньою щелепою та опуханням підщелепних і заковтувальних лімфатичних вузлів. Нерідко сибірка проявляється у так званій карбункульозній формі, при якій на місці проникнення збудника та інших ділянках тіла з’являється твердий хворобливий набряк шкіри і підшкірної клітковини з чіткими контурами, надалі в центрі набряку утворюються виразки.
Труп тварини, яка полегла від сибірки, роздутий, задубіння відсутнє, з анального отвору, рота і ніздрів виділяється кров’яниста рідина або кров темного кольору, що не згорнулася. На шкірі з’являються припухлості.
При підозрі на сибірку необхідно терміново викликати ветеринарного лікаря. У цьому випадку розтинати трупи і знімати з них шкуру категорично забороняється.
Лікування. Здійснює тільки ветеринарний лікар, застосовуючи сироватку проти сибірки або гамма-глобулін, антибіотики та інші препарати.
Профілактика. В основі профілактики – щорічна вакцинація тварин проти сибірки: доросла велика рогата худоба – двічі на рік з інтервалом у 6 місяців, молодняк – у 3 місяці з подальшою ревакцинацією через кожні 3 місяці. У тварин, які перехворіли, утворюється стійкий і тривалий імунітет.
У неблагополучних осередках (так звані ґрунтові) проводять вакцинацію залежно від ступеню ризику раз або двічі на рік. У разі епізодичного спалаху вакцинують усю худобу, що не має ознак хвороби.
Етіологія. Гостра вірусна хвороба, що протікає з важким ураженням нервової системи і завершується, як правило, летальним кінцем. Хворіють сільськогосподарські і свійські тварини усіх видів, дикі тварини, особливо молодняк, а також людина. Хворобу викликає термолабільний вірус (при температурі 60 °C гине через 5 – 10 хв), але стійкий до низьких температур, швидко інактивується при дії лугів і кислот, але відносно стійкий до фенолу і йоду. Джерело інфекції – хворі тварини, які виділяють вірус зі слиною і передають його через укус. У слині вірус зберігається 8 – 10 діб. Вірус із місця укусу поширюється по нервових стволах до головного і спинного мозку, уражає нервові клітини, що й зумовлює прояв симптомів хвороби. Від моменту зараження до появи ознак хвороби може пройти декілька діб, а іноді і декілька місяців. У середньому ознаки проявляються через 3–6 тижнів.
Клінічні прояви. У великої рогатої худоби частіше спостерігається тиха форма, що виражається в хрипкому муканні, слинотечі, хиткості ходи, погіршенні апетиту, паралічах кінцівок. При буйній формі виражена особлива агресивність (відносно собак), хворі рвуться з прив’язі, кидаються на стіни, риють землю копитами, хрипко ревуть. Діагноз «сказ» ставлять на підставі характерних епізоотологічних (поширення захворювання) і клінічних ознак хвороби, а також при його підтвердженні результатами лабораторного дослідження трупа.
Лікування. Неефективне. Хвору тварину слід ізолювати і викликати ветеринарного лікаря.
Профілактика.