під час Великого посту після відправи Теодор Засмужний зібрався вже було залишити церкву, щоб разом з родиною поїхати додому, як священик попросив його залишитись. Оскільки це було не вперше, Теодор переказав Іванові не чекати його. Додому добереться якось сам. Він почекав, поки Лев Саламон переодягнеться.
– Зайдемо до мене, – запропонував отець і, не чекаючи відповіді, покинув церкву.
Теодорові нічого не залишилося, як крокувати поруч.
У себе вдома на плебанії отець сказав жінці «щось перекусити», а сам, залишивши Теодора самого у великій кімнаті, зайшов у сусідню, звідки з’явився майже одразу ж, в одній лише сутані.
– Сідай, Теодоре! – запропонував він крісло з високою спинкою.
Сам сів на друге. Їх розділяв невеликий дубовий стіл, на якому лежала якась церковна книга, назви якої Теодор не прочитав.
– Я, Теодоре, знаю тебе давно, – говорив Саламон. – І придивляюся до тебе також давно.
– Навіщо? – запитав Засмужний.
– Я хочу знати, хто ти? Чим ти дихаєш?
– Я вас не розумію, отче, – признався Теодор.
– Зараз поясню. Ти служив у війську, у драгунах, нагороджений цісарем. Зрештою, як і я. Скажи, як тобі служилося?
– Нормально…
– Почекай, – зупинив його отець. – Як тобі служилося як русинові? Це дуже тобі допомагало?
Теодор знизав плечима, не так від незнання того, що відповісти, як від того, що він не був готовий саме до цієї розмови.
– А чому?
– Не знаю.
– А задумувався над цим? А треба було.
– Я вас не розумію, отче.
Тим часом їмость Юліана з дочками принесли скоромну їжу. Отець Саламон жестом запросив Теодора пообідати з ним. За обідом розмова продовжилася.
– Можливо, Теодоре, тобі не доводилося зустрічатися з ситуацією, коли тебе обмежували лише через те, що ти русин, коли замість тебе виділяли поляка чи румуна. Я вже не кажу про австрійця чи угорця.
– Доводилось, – признався Засмужний.
– От бачиш! І що робити?
Теодор не знав, що робити.
– Ми, русини, потрапили у жорна. З одного боку, австрійці, що тримають все в цісарстві, з іншого, поляки, які хочуть урвати побільше. А хто захистить нас?
– Може, ми самі? – обережно запитав Теодор.
– Ми не настільки сильні, щоб захиститися самим.
– Але ж і Відень нам не допоможе.
– І це вірно. І у чому наш порятунок?
– Не знаю, отче.
– А я скажу тобі. Є у світі сила, що може нас захистити. І ця сила – російський цар.
Ця заява стала для Теодора несподіванкою.
– Але, отче, ми різні. У нас же і мова різна. І віра.
– Мова, кажеш?
Отець Саламон відставив тарілку, поклав перед собою книгу, відкрив її на потрібній сторінці.
– А ну почитай.
Він передав книгу через стіл. Це був Служебник.
– Що читати? – здивувався Теодор.
– Ось.
Теодор Засмужний ще раз подивився на священика і чітко без заминки