бути злим віщуном… Просто бережи дружину і доньку… Я бачу, що вони в тебе вже є…
Через мить я злечу в небо. Тримайся… Вкотре дякую за звільнення!..
Ага, я переконав Хаоса дати шанс Владі і Справедливості. Вони не знищені. Привиди війта і лавника й надалі блукають ратушею… Може, зробив дурницю… Але по-іншому вчинити не міг. Я звільнився – нехай шанс буде й у них…
Вічно вдячна тобі душа Привида безрукого ката.
Прощавай, Леве!
Дасть Бог, зустрінемось на Небі».
Ганнуся смачно спала у своєму кріселку. Лев переніс її в ліжечко. Притулився головою до дитячого тільця і вбирав у себе її ангельське дихання і запахи. Знав, що заради дитини він зробить усе. Можливе, неможливе і… всяке.
Але що?! – нависло над абажуром, у якому раптом перегоріли всі лампочки…
3
Коли Марі повернулася додому, молодий вечір уже добряче обдивився Львів. Поблукав старим містом, відвідав декілька ресторанів і кав’ярень. Виліз на ратушу. Місто вечорові подобалося. Тут би оселитися на постійно, – подумав. – Але зась. Завтра він заступить на зміну деінде. Така робота. Бо Земля ще крутиться, слава Богу…
Лев сидів на кухні за столом, дивився на застиглу вечерю.
– Ти мене чекав, Леве Львовичу? – здивувалася Марі. На нього це не було схоже. Мав апетит, як у звіра. Дружина підозрювала, що накрив стола вдруге. Заглянула до Ганнусі і всілася навпроти такого турботливого чоловіка. – Ти не повіриш, хто сьогодні наробив шуму в лікарні… – запалювала вона інтригу. Але Безрукий погасив її в зародку.
– Повірю, – сказав він. – Нині я повірю у все…
Марі трохи засмутило, що чоловік проявив таку кволу зацікавленість до її інтриги. Хвильку помовчала. Потім підійшла до холодильника, довго в ньому порпалася.
– А де шампанське, Леве?.. – запитала вона.
– Віддав поштареві.
– Не жартуй. Що він тут робив увечері?
– Приніс листа.
– Від кого?..
– Від привида безрукого ката…
– Від кого, від кого?.. – Марі не зрозуміла жарту Лева. Думала, чоловік готує їй якийсь сюрприз на день народження Ганнусі. Що вмів, то вмів…
– Від привида безрукого ката, – повторив Лев. – Ось, – подав дружині акуратно складеного аркуша.
Марі взяла в руки папір і витріщилась на чоловіка, як на диво.
– Безрукий, ти видудлив цілу пляшку шампанського?! – кинула вона здогад. – Точно! Ти здитинів! Ти ж не вмієш пити. Ти що, не знаєш, що леви не п’ють?.. – дорікнула усмішкою. – Навіщо ти мені підсунув чистий папір?..
– Що?.. – Безрукий вихопив у Марі листа і почав уголос читати. Дружина спочатку стала серйозною, а на останньому рядку спохмурніла… Вона відмовлялася вірити, що спокій і затишок так раптово можуть закінчитися. Що знову доля посилає їм випробування, дивну можливість заробити наступну порцію щастя… Або відробити щастя теперішнє… І раптом Марі дуже злякалася. За Ганнусю…
– Мені дуже прикро, але я теж маю