Але, як говорять наші союзники французи, «реверон а нотр мутон» – «повернімося до наших баранів». Ми повинні всіляко стримувати Сталіна від подальшого падіння в обійми Гітлеру. У цьому випадку зґвалтування вусача нам набагато вигідніше, ніж його шлюб.
– Після того, як Ради показали слабкість у фінській кампанії, Гітлер став уникати сталінських обіймів, – зауважив Мензіс. – Жодної зустрічі на високому рівні…
– Правильно. Дружать із сильним, – погодився Черчилль. – Слабак, навпаки, сам напрошується у друзі до сильного.
– Виступаючи у танковому військовому училищі під Берліном, Гітлер знову говорив про необхідність початку швидкого руху Німеччини на схід.
– Це точна інформація? – явно зацікавлено запитав Черчилль, випускаючи вгору кільця диму і уважно спостерігаючи, як вони, повільно похитуючись, підіймаються вгору і розчиняються у повітрі.
– Абсолютно, – запевнив Мензіс. – Ми маємо стенограму виступу.
– Язик його – ворог його! Єфрейтор зірвався! Мені здається, що коли він виступає і починає кричати, то входить у транс, а мізки не встигають за язиком. Похід вермахту на схід – це був би непоганий шанс для Британії передихнути. Треба, щоб про цей виступ обов’язково дізнався Сталін.
– Я вважаю, що радянська розвідка вже доповіла йому.
– А якщо ні? – Черчилль уважно подивився на Мензіса. Мало хто міг витримати його погляд.
Мензіс опустив очі.
– Це неважко виправити, ми передамо стенограму через радянського посла Майського, не сумніваюся, що Сталін клюне на цю наживку і накаже розвідці надати підтвердження.
– І вони його отримають! – Черчилль стиснув кулак правої руки і вдарив ним по долоні лівої. – Обов’язково отримають! Але у виступі мало потрібної нам конкретики. Треба, аби Сталін вважав, що удар буде не на Захід, а саме на Схід і якщо не сьогодні, то завтра. Потрібно щодня сіяти між Сталіном і Гітлером насіння недовіри. Чуєте, Мензісе? Ми не повинні допустити цього шлюбу! Якщо вони, не дай боже, поберуться, Британії і Франції кінець. Та що там Британії і Франції. Всьому світу кінець! Треба, щоб Сталін чекав удару на схід. Потрібна якась конкретика, – Черчилль замислено барабанив пальцями по столу. – Скажімо, що готується провокація – напад на якусь німецьку делегацію, що зараз перебуває в СРСР.
– На яку саме? – подав голос Мензіс.
– Не має значення. Деталі не так важливі. Це може бути напад хоча б на тих же німецьких художників, таких дорогих фюреру. Влаштуйте витік інформації, що буде провокація з нападом на цю делегацію. Скажімо, самих німців, переодягнених у форму НКВС. Це привід, провокація, як було на кордоні з Польщею.
– Навіщо нам підігрувати Чемберлену? – здивувався Мензіс. – Ця операція піде йому в актив.
– Тому, любий Стюарте, що план удару Гітлера на захід, який бельгійці дістали з німецького літака, – це не блеф.
– Ви про літак з офіцером німецького генштабу, що заблукав і сів у Бельгії? Ми не маємо підтвердження справжності документів, що були в ньому. Не думаєте, my lord, що то