Великого князя Мал Завидів. Тут були зібрані різні воїни: найманці із різних земель, ближніх та дальніх, а також свої, місцеві рубаки. Інколи Сігурд диву давався, як дає Мал раду такому різношерстому дружинному братству. Але ці воїни завжди були напоготові, намагаючись довести, що нічим не поступаються воїнам із інших когорт.
Ось таку армію мав під своєю орудою Сігурд. Дехто з бояр навіть нашіптував Великому князю про те, що Сігурд має надто великий авторитет серед дружинних воїнів, об’єднуючи навколо себе найкращих звитяг, а це недобре. Ці нашіптування дійшли до Сігурда, і хоч Володимир не зважав на ці пусті слова, все-таки воєвода замислився, він не мав найменшого бажання вступати з кимось у конфлікт, тим більше дозволити собі розкіш дратувати Великого князя. Тому після кількаденних роздумів Сігурд наважився і прийняв рішення. Він таки призначив командиром Третьої когорти Мечислава Відчайдушного, який до цього очолював п’яту ватагу когорти і якого у народі ще називали Відірви Голова.
Саме цей Відірви Голова і мчав трактом на Переяслав у супроводі кавалькади дружинних воїнів. Мчав, не зауважуючи поривів холодного вітру, який ще не встиг прогрітися ранньовесняним сонцем. Мечиславу було байдуже до холоду, адже його душу з учорашнього дня зігрівало призначення когортним командиром. Воїн давно про це мріяв, але не сподівався, адже він не прямий потомок боярського роду, він бастард. І хоч його батьком є славнозвісний переяславський боярин Добромир, все одно Мечислав був незаконнонародженим. Це до певної пори дратувало воїна, спонукаючи його відчувати себе скривдженим життям, але з часом він знайшов спокій у своїй душі. Служив і вірив у свою добру долю і у те, що Боги не можуть бути завжди до нього не прихильними.
І ось він прямує до рідного дому, вже не ватага, а командир Третьої когорти, щоб постати перед своїм батьком, як рівний із рівним. Нагода навідатися додому з’явилася вчора ввечері, коли воєвода Сігурд сказав йому про нагальну потребу відправити когось із посильних воїнів до переяславського боярина Добромира з посланням від Великого князя. Мечислав розцінив це як знак Богів, які хочуть, щоб він у своїй славі представ перед батькові очі, тому подякував воєводу, виказуючи бажання самому доправити послання своєму батькові від Великого князя. Сігурд усміхнувся і на знак згоди кивнув головою.
Із Києва до Переяслава вело два тракти. Один добротний і безпечний, але набагато довший. Він простягався попри величаву і грізну річку Дніпро через Пересічень до Треполя, а там далі попри Чучин до Зарубського броду. Від Зарубського броду, через Устю, до Переяслава було зовсім близько.
Інший тракт був набагато коротший, але міг бути небезпечним, тому що простягався у деяких місцях через густий ліс, виводячи на Альтське поле і оминаючи великі поселення, такі як Ворониця і Мажеве. Крім того вже неодноразово доходили звістки, що печеніги час від часу з’являються в околицях Переяслава. Але хіба це могло налякати новопризначеного командира Третьої