палко його захищаєш.
Вона майже навчилася розшифровувати рухи його плечей. Його більше турбувало нелегальне багатство (фільми більше, ніж наркотики, зважаючи на те, що за копіювання фільмів із дисків було передбачено суворіше покарання).
– В Адама є машина? – спитала Фейт.
Він похитав головою.
– У нього притрушена сімейка. Вони, типу, живуть поза системою. Турбуються про екологію.
Це пояснювало, чому в них сільська адреса.
– А це? – Вона показала на дорогий телевізор, ігрову консоль.
– Це моє, – зізнався Ґейб. – Я не хотів, щоб їх чіпав Томмі, мій сусід. Але Адам теж грає. Тобто він любить проводити час на природі й усе таке, але він теж геймер.
– А комп’ютер у нього є?
– Його хтось спер, – відповів Ґейб, і Фейт не надто здивувалася. Проблема крадіжок буяла пишним цвітом серед цього покоління молоді. У Джеремі в школі вкрали стільки калькуляторів, що вона всерйоз пригрозила: наступний пригвинтить йому до руки.
– А де Адам пошту перевіряє?
– Я пускаю його за свого. А іноді він ходить у комп’ютерний клас.
– Яка в нього спеціалізація?
– Така сама, як і в мене. Полімери в контексті липких аерозолів.
Напевно, ця тема справляла неабияке враження на дівчат.
– У нього є дівчина чи близька подруга, з якою він проводить час?
Ґейб здійняв плече, наче трохи захищаючись.
– Ми всі тільки приїхали, розумієте? Ще не дуже добре роззнайомилися.
– Ти з іншого штату?
Він похитав головою.
– Я вчився в Ґрейді.
Ґрейді була спецшколою, куди приймали найкращих учнів з інших шкіл Атланти.
– Ти був знайомий з Кайлою Александер чи Еммою Кампано?
– Вони з Ґрейді?
– З Вестфілда.
Він похитав головою.
– Це в Декатурі? Здається, там вчилася моя дівчина. Джулі. Її з багатьох шкіл виганяли.
– Чому?
Він хитро всміхнувся.
– Ми з нею обоє не любимо, коли нами керують.
Фейт усміхнулася йому у відповідь.
– Джулі теж вступила до Технологічного?
Ґейб знову похитав головою.
– Вона кілька семестрів провчилася в Державному і покинула. По вечорах працює барменкою в Бакгеді.
Бакгед був багатим районом Атланти, відомим своїм нічним життям. Фейт зробила висновок, що Джулі вже виповнився двадцять один рік, якщо їй дозволяють подавати алкоголь. Різниця в чотири роки між нею та Еммою Кампано, найпевніше, виключала можливість, що дівчата десь перетиналися.
– Як ти пошкодив собі зап’ястя? – спитала Фейт у Ґейба.
Він трохи зашарівся.
– Та по-дурному. Послизнувся і впав на руку.
– Боляче, мабуть, було.
Він підніс гіпс до очей, наче досі не міг повірити, що поламав руку.
– Дико.
– У якому барі працює Джулі?
Руку він опустив, але внутрішній сторож напружився.
– А що?
Фейт