дві суттєві вади.
По-перше, якщо два турніри зливалися в один, то фактична кількість матчів не зростала, прибуток федерацій не збільшувався, і взагалі було незрозуміло, навіщо город городили.
По-друге, на той момент перемоги в Європі зовсім не означали високих місць на світовій першості. Візьмемо, приміром, четвірку фіналістів ЄВРО-1964: Іспанія, СРСР, Угорщина і Данія. У тому ж шістдесят четвертому на Олімпіаді серед призерів – три європейські команди, але серед них лише угорці – з фіналістів ЄВРО. За два роки на Мундіалі в Англії увесь квартет півфіналістів – з Європи (ФРН, Англія, СРСР і Португалія), і знову – лише радянська команда представляє лауреатів європейської першості.
Хоч як би там було, але план президента УЄФА не втілився у життя. Втім, вже через півтора роки спеціальна комісія «з організації чемпіонату для європейських збірних», куди увійшов і представник від СРСР – заступник голови Федерації футболу Володимир Мошкаркін – оголосила в Ніцці остаточний варіант проекту майбутнього змагання. Згідно з новим регламентом, передбачалося проведення турніру по круговій і кубковій (змішаній) системі. Усіх учасників, що заявилися, згідно рейтингу, «посіяли» на 8 підгруп, переможці яких безпосередньо потрапляли в чвертьфінал. Ігри в групах проходили за круговою системою з матчами на полях обох команд, завдяки чому Кубок Європи остаточно перетворився на Чемпіонат Європи. Втім, звична приставка «Кубок Анрі Делоне» залишилася, оскільки переможець отримував з рук президента УЄФА все той же красень кубок роботи паризького ювеліра Мішеля Шобійона.
З тридцяти трьох зареєстрованих на той момент національних федерацій – членів УЄФА старт в змаганні узяла тридцять одна. Незадовго до жеребкуванням свої заявки відкликали Ісландія і Мальта – їхні кліматичні умови не дозволяли брати участь в повноцінному груповому турнірі впродовж усього футбольного сезону, а звичних нам критих стадіонів зі штучним підігріванням тоді ще не придумали.
Відбірковий турнір
Група 1. Хто вином, хто гíмном
У першій відбірковій групі були два явні фаворити – діючі на той момент чемпіони Європи іспанці і яскрава команда Чехословаччини – компанію яким склали непоступливі ірландці і емоційні турки.
Слід зазначити, що 30, 40 і тим більше 50 років тому чинник свого поля грав величезну роль. Поняття «глобалізація» не існувало, зате існувала «залізна завіса», холодна війна набирала оберти, а усі переміщення громадян як країн соцтабору, так і країн-учасників НАТО знаходилися під невсипущим контролем спецслужб. Тому поява на стадіоні в іншій країні уболівальників своєї збірної була практично нереальною, у зв’язку з чим навіть справжні фаворити, приїжджаючи у гості до команд класом нижче, зазнавали певних труднощів. Не треба забувати і про те, що футбол в середині минулого століття залишався «народною грою». Тому набагато страшніше, ніж програти матч за рідний клуб або гру на нейтральному полі, було програти перед 50-, 80-, а то і 100-тисячним