з використання наданих суб’єктам можливостей певної поведінки (наприклад, володіти, користуватися і розпоряджатися майном);
– у формі дотримання – пасивна поведінка суб’єктів, які утримуються від порушення заборон, встановлених правовими нормами (наприклад, не полювати в заповідниках).
Залежно від мотивів правомірна поведінка може ґрунтуватися на переконаності суб’єкта в необхідності і соціальній цінності права (правова активність), на конформістському підпорядкуванні правовим вимогам (конформістська), на побоюванні застосування заходів державного примусу (маргінальна).
Правопорушення – це суспільно шкідливе (або суспільно небезпечне), винне, протиправне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке тягне за собою юридичну відповідальність.
Правопорушення має такі ознаки:
– протиправність – це діяння (дії або бездіяльність), яке суперечить приписам правових норм;
– суспільна шкідливість (небезпечність) – правопорушення спричиняє шкоду інтересам особи, держави, суспільства в цілому;
– винність – наявність у діях суб’єкта вини, тобто усвідомлення ним протиправності свого діяння і можливості настання шкідливих (небезпечних) наслідків;
– караність – за вчинення правопорушення передбачається певний вид та міра юридичної відповідальності.
До складу правопорушення належать такі елементи:
1) суб’єкт – особа, яка вчинила правопорушення. Необхідними умовами визнання особи суб’єктом правопорушення є досягнення нею віку деліктоздатності та осудність. У деяких випадках до суб’єкта правопорушення ставляться додаткові вимоги (перебування на державній службі, володіння певною професію, спеціальністю тощо). Суб’єктами низки правопорушень можуть бути не лише індивіди, а й державні органи, громадські організації, юридичні особи;
2) об’єкт – охоронювані законом суспільні відносини і цінності, на які посягає правопорушення. Розрізняють загальний, родовий та безпосередній об’єкти правопорушень;
3) об’єктивна сторона – зовнішнє вираження протиправного діяння в реальній дійсності. До елементів об’єктивної сторони відносять саме протиправне діяння, його суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між діянням і наслідками, що настали (обов’язкові елементи), а також місце, час, спосіб і обставини скоєння правопорушення (факультативні елементи);
4) суб’єктивна сторона – психічне ставлення суб’єкта до вчиненого правопорушення, що знаходить вияв у понятті вини у формі умислу (суб’єкт усвідомлює протиправність свого вчинку і бажає (прямий умисел) або свідомо допускає (непрямий умисел) настання негативних наслідків) чи необережності (суб’єкт передбачає можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховує їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачає можливості настання цих наслідків, хоча здатний і повинен був це зробити (недбалість). У кримінальному праві крім вини елементами