Тарас Шевченко та його доба. Том 1. Віктор Берестенко

узагальнення (наприклад, «Гайдамаки», 1841) стали невмирущими епохальними шедеврами.

      Особисте життя поета було тяжким і гірким. А могутня сила душі, зраненої знегодами і безпросвітною долею батьківщини, рвалась назовні й виливалась у чарівний світ поезії. І Шевченко писав і повинен був писати вірші співучі, яскраві, палкі, хвилюючі. Це були не просто інтимні відгуки, а глибокі думи, філософські осмислення, до яких могла піднестися думка геніального самородка, що вже прилучився до світового мистецтва, до світової культури. Як лермонтовський Мцирі:

      Он знал одной лишь думы власть,

      Одну – но пламенную страсть.

      Цією пристрастю була любов до України – вбогої й славної, жадоба щастя для простих людей, земляків-кріпаків, жадоба «Свободы людям – в братстве их» («Тризна», 1843). Могутні поривання генія виливалися в загальнолюдські мрії про свободу та заклики до боротьби за неї, тобто мрії справжніх демократів і гуманістів. Шевченко, скажемо словами В. В. Воровського про Красінського115, «бере елементи національного в їхньому безпосередньому розвитку до загальнолюдського».

      Ось чому ідеї й образи Шевченка з усіма їх особливостями споріднені з образами письменників світової літератури. Ось чому мотиви його поезії, осяяні національним колоритом, знаходили й знаходять відгук у серцях усіх знедолених та їм співчуваючих.

      Нитки йшли від Шевченка до поетів слов’янського світу. Поетичний стиль Шевченка відбився в творчості видатних польських поетів, поетів Болгарії, Чехословаччини, Хорватії. Шевченко завоював собі з повним правом пріоритет і славу першовідкривача естетичних цінностей.

      Занепащена доля жінки-кріпачки – провідна тема епічної й ліричної поезії Шевченка

3

      Які ж питання віку пристрасно переживав і художньо яскраво висловив чарівник слова Шевченко?

      Великі письменники відображають найважливіші тенденції суспільного розвитку в прогресивно-історичному розумінні. У похмуру добу кріпосництва й царизму Шевченко підніс могутній голос на захист принижених кріпосних рабів, виступив проти зневажання їхньої людської гідності, проти страждань народних мас з примхи лютого панства, проти руйнування мирного й здорового життя «братів-гречкосіїв».

      Зворушливий образ жінки, що страждає в умовах кріпацької неволі, проходить червоною ниткою крізь усю творчість Шевченка. Поет проникливо зобразив радощі й трагедію дівочого кохання, гірку долю зневаженої «покритки» й хвилюючу картину материнської незавидної долі. Поема «Катерина» (1838), що розповідає про занапащену долю «покритки», набула характеру нещадного викривального документа й осяяна мрією поета про високий ідеал жінки.