як укрутить у хвіст руку – давай міряти аршином! Міряв його, міряв, – уже тому вовкові й дихати не хочеться, а він усе його міряв. – Аршин і вздовж і вшир! – Поти міряв, що аж хвіст у руці зостався… Вовк як чкурне! Та вже годі до Бога, та побіг до вовків:
– Вовчики-братіки! Таке і таке лихо!
Вони давай гнатися за тим кравцем. Що тут у світ робити? Бачить – біда! Аж стоїть дерево; він на те дерево заліз аж на саму верховину. А вовки так те дерево й оступили, так зубами й клацають.
Бідний вовк і каже:
– Ні, – каже, – братці, нічого з цього не буде! От як зробимо: я стану на землі, а ви все на мене, все на мене – один зверх одного, аж поки досягнемо вражого сина…
Стали один зверх одного – така драбина! Тоді верхній:
– Ану злазь, вражий сину, будемо тебе їсти!
– А-а! – каже, – вовчики-братіки, помилуйте мене, не їжте!
– Ні, – кажуть, – не можна: злазь!
– Стривайте ж, – каже, – я на схід душі хоч табаки понюхаю.
Тільки що нюхнув, та – ачхи! А спідньому вчулося, він верхнього міряє та каже: аршин! Він як присяде, – так усі й покотились. Отака купа! А він тоді драла!.. Вони за ним; піймали й розірвали. А чоловік тоді зліз з дерева.
– Спасибі, – каже, – Богу, що не допущено душі християнської лютому звірові!
Та й пішов собі безпечно додому, та й живе собі з молодицею та їсть книші з паляницею. І я там був, мед-вино пив, по бороді бігло, а в роті нічого не було.
От вам казка, мені бубликів в’язка, мені колосок, а вам грошей мішок.
Бійка вовків із свиньми
Здибався вовк з пацюком та й каже вовк до пацюка: «Я тебе маю з’їсти». Пацюк каже до вовка: «То моя річ». Тогди скочив вовк до пацюка та й до карку; а пацюк вовка за ноги. Як зачав торгати, взяв під себе, ледве вовк вирвався. Як ся вирвав та й каже: «Чекай, я тобі покажу; я собі закличу кілька вовків, та й ми тебе роздерем». А пацюк каже: «Ну, ну, добре». Тогди вовк як завив. Прибігло д нему з десять вовків та й кажуть: «Чо потребуєш?» – «Тут я казав пацюкові, що маю його з’їсти, а він мене як лапнув попід спід, попід черево, я ся ледве вирвав». Кажуть вовки пацюкові: «Ми тебе зараз роздерем». А пацюк тогди каже: «Що вам з мене одного? Я прикличу зараз ще хоть зо штири». Пацюк як зафутів, то прибігла д нему ціла бурса свиней. Та й кажуть свині до пацюка: «Що потребуєш?» А пацюк ся відзиває до них: «На мене напала лиха дзвір і хоче мене з’їсти. Може, би ви нас розсудили?»
Свині тогди як зачали за вовками гнати, як злапали двох вовків, як зачали їх рвати, то ті решта вовки як утекли та й кажуть одні до других: «Ци треба нам такими дурними бути, щоби нас один пацюк десятьох змудрував? Нам ся на то не було дивити, що він казав, що «Я вам прикличу штири, абисте мали що більше їсти» – треба було нам його розірвати і з’їсти. Отже, тепер, вовку, ми тебе маєм з’їсти, що ти не знав, як ся застосувати».
Бравий заєць
Іде заєць, зирк – аж стоїть бутель горілки… Напився до нестями, ліг та й спить.
Аж ось іде лисиця. Зраділа вона, що і напитися можна, і закусити є чим. Але, добре напившись, вона теж повалилась спати.
Іде вовк. Напився і теж заснув.
Сплять вони собі.
Нарешті першим прочуняв заєць. Подивився навкруги та й каже: «Усе чисто