він наказав вертатися назад, і візник погнав.
Юнак дівчину сховав між кущі, а сам вибрався і пішов пішки до розбійничого замку.
Вже був поблизу замку і бачить, а там на стовпі вивішена дошка з великим написом: «Хто сюди приходить – падай на коліна, інакше голова тобі злетить з тулуба!»
Усміхнувся юнак і ні в гадці не має падати навколішки.
У розбійників був такий собака, що дуже далеко вітрив. Почав він гавкати, на знак, що хтось наближається.
Із замку вийшов, широчезний у плечах, старий розбійник і вже здалеку гукав:
– Навколішки, собако!
– Собака ти, а не я! Навколішки я не впаду ані перед царем, а не те, що перед тобою! – сказав мисливець.
– Ага, ти хочеш битись? Ну, ходи! – скрикнув розбійник.
Потім завів молодого мисливця до кімнати і наказав налити вина. Вніс слуга вина, слабе – гостеві, а міцне вино – розбійникові. Випили вони і вийшли на подвір'я. Довкола приглядались сотні розбійників, як ці стали до двобою. Подали собі руки, зовсім по-лицарськи і давай на шаблі! Парубок сильного дідугана зовсім притис до стіни і нарешті пробив.
Як побачили смерть свого ватажка інші розбійники, страшно розгнівались на хлопця і почали до нього стріляти, але на ньому була чарівна сорочка, і кулі його не ймали.
Він зі своєю страшною шаблею прискочив до них, і почало злітати нараз і по десять розбійничих голів. Побив, потрощив, а решта з них дало ногам знати: повтікали куди котрий.
Зібрав він тоді всіх слуг і велів трупів закопати. Потім розділив між них гроші і весь маєток.
Царівна здалеку приглядалась і коли побачила, що молодий мисливець розбив і розігнав усіх розбійників, прибігла до нього і крізь сльози радості дякувала йому.
– Ходи, дорогенький, до мого батька, він так потребує такого відважного, сильного юнака.
– Не можу, дівчино. В мене самітна матір і мушу відшукати батька, що кудись пропав без сліду, – відповів парубок.
– Тоді прийди пізніш, але неодмінно, я ждатиму тебе, – сказала дівчина, переломила перстень надвоє і дала йому половину.
Потім передерла хустину і подала йому половину також.
Розпрощались вони, він поспішив до матері, щоб їй оповісти велику свою перемогу. Прибув додому, оповідає, а мати слухає його.
Потім і запитала сина:
– Скажи мені, синку, звідки в тебе така велика сила, що ти міг побити сотні людей?
– Вся таємниця в моїй чарівній сорочці, яку завжди ношу на собі, навіть і вночі, – відповів син.
Враз, вечором підійшла до нього мати і каже йому:
– Сину, ти втомлений, потрібно тобі відсвіжитись, роздягнись і скупайся.
– Мамочко, я не хочу, я вчора в бистрому потоці, в чистенькій воді купався.
– Але я так хочу, я того бажаю, щоб ти скупався, – наказувала мати.
– Коли так, то я не дбаю, – мовив син і пішов до купальні. Роздягнувся і заліз у воду до шиї.
Коли вже був у воді, надійшла його мати і каже:
– Сину, ану покажи, який ти сильний і без сорочки. Я зв'яжу тобі