спокійні мирні заняття і навчитися їздити верхи та орудувати зброєю, аби оборонити мою оселю і прийти на виручку нашим друзям у тому разі, як нападуть на них лиходії.
Я хочу, щоб ти, не відкладаючи, випробував себе, наскільки ти просунувся у знанні, а для цього нема ліпшого, як диспути з усіма і з усіх питань, а також розмови з людьми одукованими, яких у Парижі більше, ніж деінде.
Але, як сказав мудрець Соломон, мудрість у ледачу душу не входить, наука, як ти безсовісний, тільки душу занапастить, а тому шануй, люби і бійся Бога, уповай на нього всіма своїми помислами та надіями, і, пам'ятаючи, що віра без добрих справ мертва, горнись до нього і живи так, аби гріх не розбив вас. Тікай від спокус світу цього. Не впусти до серця свого марноти, бо земне життя минуще, а глагол Божий пребуде вічно. Помагай ближнім своїм і люби їх, як самого себе. Шануй напутників своїх. Цурайся товариства людей, на яких тобі не хотілося б скидатися, і не розміняй на дрібниці дару, що його дав тобі Господь. Коли ж відчуєш, що взяв усе, що тільки можна було взяти у тім краї, то повертайся до мене, аби мені тебе побачити і благословити перед відходом. Амінь.
З Утопії цього сімнадцятого дня місяця марця.
Твій батько Ґарґантюа.
Отримавши і прочитавши цього листа, Пантагрюель збадьорився і запалав жагою вчитися ще краще: отож, бачачи, як він студіює і встигає, ви б сказали, що розум його пожирає книги, як вогонь пожирає сухий верес, – такий він був невсипущий і невтомний.
Розділ IX
Як Пантаґрюель зустрів Панурґа[161] і полюбив його повік
Якось Пантаґрюель гуляв поза містом біля абатства Святого Антонія, міркуючи й філософуючи із друзями та кількома бурсаками, аж гульк – суне якийсь чолов'яга, постава струнка і гожий з лиця, але геть ізсинений і такий обідраний, що сказав би, що його рвали собаки або що він трусив яблука у Першському краю.
Угледівши його здалеку, Пантаґрюель звернувся до свого оточення:
– Бачите, від Шарантонського мосту іде добродій? Закладаюся, що з нього позбиткувалася тільки дівка Фортуна. А так, якщо судити з фізіономії, Природа його знайшла у багатому і шляхетському домі, а зубожів він і з'їхав на пси через пригоди, які випадають людям цікавим.
Щойно мандрівник порівнявся з ним, Пантаґрюель його озвав:
– Друже мій! Можна вас попросити на хвилину пристати і відповісти мені на питання? Ви не пошкодуєте, бо мені кортить допомогти вам і відкаснути від напасти, – дуже мені вас шкода. Отож, скажіть, мій друже, хто ви такий, звідки й куди йдете, чого шукаєте і як вас звати?
Мандрівник відповів йому по-німецькому:
– Юнкер! Ґотт ґеб ойх Ґлюк унд Гайль. Цуфор, лібер Юнкер, іх ласс ойх віссен, дас да ір міх фон фраґт, іст айн арм унд ербармліх дінг, унд вер філь дарфон цу заґен, вельхес ойх фердрюсліх цу герен, унд мір цу ерцелен вер, віволь ді Поетен унд Ораторе форцайтен габен ґезаґт ін ірен Шпрюхен унд Зентенцен, дасс дас Ґедехтніс dec Елендс унд Армут форланґет ерліттен іст айн гроссер Луст.