старі карти, які зберегли звабливий напис «Золотий Берег» на Західному узбережжі Африканського континенту. Перші європейці були вражені кількістю покладів золота на цих землях. Нинішня назва країни – Гана – менш романтична, проте фактично цей берег залишається золотим. Африканська «країна замків», Мекка серфінгістів – це теж про Гану. Туристи їдуть сюди побачити древні форти на узбережжі, що були центрами работоргівлі, коли кілька століть тому їхні пращури їхали сюди, щоб ці центри створити. Нащадки не хворіють на золоту лихоманку і поважно ставляться до африканського населення, а воно зустрічає їх з високо піднесеною головою, усвідомлюючи, що тепер європейці тільки гості на їхній землі.
Територія сучасної Гани становить 238 тис. км2. Більшість населення (народності ашанті й фанте) живе на півдні та в центральних районах. Це й не дивно: північна Гана не дуже приємне явище – це курна трав’яна рівнина, хвилі пилу, високі температури та постійна нестача вологи. Що далі на південь, то приємніше – через тропічні ліси та савани несуть свої води до пекучого узбережжя Гвінейської затоки річки (найбільші – річка Вольта та її притоки), річна кількість опадів збільшується, як збільшується й густота населення.
Елміна – один з колишніх центрів работоргівлі
Куточок стародавньої резиденції воїнів Гани
Один з п’яти університетів Гани – університет у Легоні
За таким принципом люди розселялися тут споконвіку. Узбережжя пережило кілька міграційних хвиль, а з XV ст. тут осіли акани, які створювали невеличкі держави, торгували й воювали, доки могутні ашанті в XVII ст. не підкорили їх. Ашанті просувалися зі своєї столиці Кумасі (центральні території Гани), об’єднуючи все, що траплялося на шляху, у конфедерацію, яка мала назву їхнього племені. Імперія Ашанті була могутньою державою і тривалий час протистояла європейцям. Колись вона свого часу вражала їх своїм багатством і величчю. Місто Кумасі, хоча й поступилося потім званням столиці, але не втратило статусу культурного центру. В Музеї Ашанті головною реліквією вважається трон, виготовлений з дерева і прикрашений золотом, – справжній трон ашантіхене, головного вождя Ашанті. Цей «золотий трон» не був довічною власністю й не переходив у спадок. Конфедерація Ашанті мала небачену на той час демократичність влади. Вождя обирали «на трон», але його могли і зняти. В Кумасі зберігся й палац Манійа – древня резиденція вождів. Символом Ашанті був дикобраз (колючки якого, мабуть, мали нагадувати про войовничий настрій народу), який теж зберігся – у віддалених гірських лісах та в зоопарках.
Перших європейських торговців, які з’явилися на узбережжі Гвінейської затоки, приваблювали золото, слонова кістка, прянощі, але незабаром вони збагнули, що живий товар (раби) приносить більші прибутки. Суперечку між європейськими державами до кінця XVIII ст. виграла Велика Британія, яка міцно закріпилася на узбережжі. А у внутрішніх районах панували ашанті. Після жорстоких