силою в будь-якій ситуації. І майже всіма цими видами військових професій оволодівав кожен солдат. Шіхани… Всі ті набуті знання реалізовувалися, здавалося б, у найбільш невідповідних умовах. На полігон наганяли верблюдів, табуни коней, череди корів, отари овець, і все те, рогате, парнокопитне, і з роздвоєними ратицями, зверху кропили зарином або пускали на все те, живе Боже створіння, хмарку ще невідомих світові засекречених газів, які потім будуть названими ві-газами, і туди ж закидали на кілька днів, у спеціальному обмундируванні, «хімічний» батальйон. Виживання настільки було серйозним, що медичний відбір у «хіміки» не знав ніяких компромісів щодо відхилення у фізичному чи психологічному стані здоров’я новобранця. Шіхани вимагали фізично здорових і психологічно відповідальних солдат.
«Підйом», навчання, «відбій», «тривога», «караул» – цьому замкненому колу, здається, немає кінця в армії, але в Шіханах це коло було ущільненішим, ніж в будь-якій частині, а якщо відкривалося «віконце», то в нього запихали годину оволодівання прийомами рукопашного бою. І хоч Шіхани ніде не вимовлялись вголос, про них знали за океаном, так як і в Шіханах знали про відповідні війська янків. На КП батальйону раптом на півгодини зникала секретна карта частини і полігону, піднімали поголовний шмон, перевертали все вверх дном, йшлося вже до об’явлення бойової тривоги по всьому полігоні, як «раптом» знаходили ту карту на якомусь столі, що лежала поруч несекретних розпоряджень. Випадково? Ні! Це «випадково» було не випадковим, це було справою продажною.
Обидва Миколи були густо складеними, і все ж Микола Густоліс був більш кряжистим, ширококістним, з накачанами грудьми, з коротко посадженою головою, з потужним навантаженням біцепсами-тріцепсами, аж до того, що при зрості 185 см він виглядав невисоким. Микола Хоменко, хоч був такого ж зросту і у фізичній витривалості не поступався першому Миколі, але за рахунок більшої збалансованості частин тіла був струнким і високим. А ще обличчя Хоменка було довгообразішим від кругловидого обличчя Густоліса із великим, загнутим донизу, жидівським носом та з чорною дротоподібною кучмою волосся на голові. Темно-русий бокс Хоменка вкладався хвилями, хоч у цьому між Миколами в Шіханах різниці не було. Стрижка «на лисо» дозволяла різнитися у «зачісках» хіба що формою голови.
Миколі Густолісу у рукопашному бою рівних не було у батальйоні. Навіть гонористі солдати-грузини пасували перед ним. Але підступність злоби цього світу не дрімала. Після одного тренування з рукопашного бою, в якому Густоліс порозкидав і порозкладав усіх амбітних і заздрісних, коли він уже йшов в казарму, ззаду на нього накинувся солдат-грузин і через себе кинув Миколу вниз головою. Микола дивом уник падіння на голову, та мстивий солдат осідлав плечевий пояс Миколи, захопивши його праву руку у больовий прийом, викручуючи її усім своїм оскаженінням. Відчуваючи Миколину неспроможність, він не зупинився і після тріску кістки. Солдати силою відірвали грузина від Густоліса. Права рука в Миколи