и справу, якій було присвячено більшу частину дитинства і юності – вчинок, рівносильний злочину.
Довгий час доводилося відкладати веселкові мрії на потім. Деп не давав мені навіть присісти. Круговерть розслідувань і злочинів захопила мене з головою. Але потім життя круто змінилося. Я зустрів її!
Під час однієї зі справ Депа я зустрів неймовірно гарну рудоволосу дівчину із смарагдовими проникливими очима. Рубі стала коханням усього життя. Зараз, у мої 28 років, я мав те, про що навіть не мріяв якийсь десяток років тому – міцний шлюб, улюблену роботу, вірних друзів, сповнене пригод життя. До того ж, уже 2 місяці ми з Рубі чекаємо первістка.
Уже через певний час після знайомства з майбутньою дружиною я дізнався, що її батько – власник іподрому «Квінтер-Блю», названого на честь першого жеребця, який прославив ім’я містера Пейджа і став родоначальником багатьох відмінних жеребців і кобил чистокровної англійської породи. Після смерті містера Пейджа іподром відійшов його дітям – Рубі і Чарльзу. Так як Рубі живе зі мною в Лондоні, Чарльз взяв на себе усі справи.
Ми з Рубі частенько навідуємося туди. Моя душа тягнеться до коней. Я допомагаю доглядати за ними, катаюся верхи, просто броджу конюшнями.
Про коней можу говорити вічно. Але цього разу моя історія про цих дивовижних створінь буде лише доповненням до нової пригоди разом з Депом.
6 серпня 2015 року – це наша з Депом кругла дата. Рівно 6 років тому я втратив маму. Мені було 23. Здавалося б, уже досить багато для початку самостійного життя, але без людини, яка завжди зрозуміла б і підтримала, я практично здався і почав потрапляти у погані компанії, запив, не зважав на вмовляння тітки Летиції, яка була для мене єдиною рідною людиною, зупинитися і спробувати прийняти мамину смерть і продовжити жити так, як вона навчала. Тільки на мене усе це не діяло. Дійшло до того, що через п’яну бійку мене забрали у поліцію. Там я і зустрів 25-річного Джері Депа, у житті якого також тяглася суцільна чорна смуга. Його вигнали з поліції, дружина покинула через постійні затримки на роботі, забравши з собою 2-річну доньку.
Ми випадково зіштовхнулися у коридорі Скотланд-Ярду. Обоє були у паскудному настрої. Ніби якийсь енергетичний міст поєднав двох невдах. переглянувшись, ми обмінялися похмурими поглядами і відразу відчули, що такий викрутас долі не випадковий. Деп випросив у начальника останню послугу і вмовив випустити мене на свободу. Відтоді ми не розлучні протягом останніх 5 років. Ця дружба стала для обох спасінням. Ми навчилися жити новим життям, змирилися з втратами. Не можна сказати, що біль від них повністю вгамувався. Але тепер ми мали підтримку і плече друга, на яке можна обпертися у скрутну мить.
Цього разу наша річниця співпала з грандіозним дійством, яке відбувалося на іподромі «Квінтер-Блю».
Щороку Чарльз влаштовує великі ігри, які проходять протягом 3 днів. З усієї Англії, Європи, навіть, Америки сюди стікаються власники скакунів, жокеї, спортсмени і просто любителі коней.
Першого дня на біговій доріжці проходять традиційні скачки: гладкі, бар’єрні, стипль-чез. Тут можна побачити забуті англійцями забіги на колісницях. Я невідривно стежу за ходом скачок, згадуючи той час, коли 17-річним парубком мав змогу осідлати норовливого скакуна і рвонути назустріч вітру, то поринаючи у гурт запальних чистокровок, то вириваючись з хмари пилу, здійнятою під десятками копит.
На другий день фестивалю глядачі поспішають зайняти місця у манежі, де спостерігатимуть за енергійними стрибунами і вишуканими рухами коней, загартованих вищою школою верхової їзди. Кажучи мовою кінних термінів, там відбуваються змагання з конкуру і виїздки.
Третій день – день видовищ, захвату, запалу. Концертна програма, облаштована сцена, пісні, танці – це лише мізерна частина розваг. Всюди можна побачити запряжених коней різних порід, на яких охочі можуть кататися по території іподрому верхи або у повозці. У загонах проходять майстер-класи по догляду за кіньми, галаслива юрба атакує прилавки ярмарку, аукціон пропонує купити особливий сувенір – справжнього коника. І це іще не всі пропозиції для відпочинку цього дня.
Одним словом, кращого відпочинку не можу для себе уявити.
Вранці 6 серпня я прокинувся у піднесеному настрої. Деп взяв з собою 7-річну доньку Емілі. Дівчинка була у захваті від такої подорожі.
Скачки починалися рівно о 9:00. Гості почали стікатися раніше, вони снували по іподрому, скуповували різні дрібниці, робили ставки на тоталізаторі. Близькість Лондона сприяє великій популярності іподрому Чарльза. Рубі з Емілі пішли купити солодкої вати, а ми з Депом і Чарльзом були в конюшні. Тут готували скакунів для першої скачки.
Я стояв як зачарований, не в змозі відвести очей від неперевершених коней. Скачок сьогодні повинно бути 10 і фінал, де візьмуть участь переможці попередніх забігів. У кожному з них неодмінно мав виступати скакун, який належав суто іподрому і не мав окремого власника.
У коридорі конюшні уже стояли кілька коней. Ми наблизилися до білого Пегаса. Цей кінь був потомком Квінтера-Блю, його онуком. 23-річний Наполеон – батько Пегаса, теж чемпіон – був виведений зі стійла.