зважувач і знову нахилився над вагами.
Від нього добитися інформації було важко, практично, неможливо. Деп мовчки усміхався одними куточками рота. Він ніби глузував з моєї незграбності у веденні діалогів, а сам навіть словом не обмовився. Здавалося, мій друг раптом вирішив просто подивитися, на що я здатен. Без сумнівів, Деп так просто не відступиться від справи, бо чудово знає, що мені добре вдається тільки описувати його подвиги.
Мені раптом захотілося побути у шкурі Депа і я із задоволенням тримав шефство над пошуками зниклого жокея.
Після вагової я повів Депа у роздягальню. Там вертілися троє жокеїв, які були явно не з нашого іподрому. «Своїх» я знав дуже добре, так як часто приїздив сюди. Джо серед них ми не знайшли. Пошуки у буфеті і конюшні виявилися марними. Ніде не промайнула його вишнева форма. Хлопець ніби під землю провалився.
Після третього забігу Чарльз знайшов нас із Депом біля стійл для приїжджих коней.
– Жуль, де Джо? Ви не знайшли його? – Чарльз був занепокоєний.
– Ні, наче у повітрі розчинився, – розвів я руками.
– Його негайно потрібно знайти. Джо мусить виступати у 5 і 7 скачках. Усе заплановано, без нього не можна.
– Джо ніде нема, – повторив я. – Схоже, він утік. Ми з Депом уже усе обнишпорили.
– Жуль, знайдіть його, прошу, – у очах Чарльза промайнула безпорадність. – Якщо у простих забігах жокея можна замінити, то у фіналі на Метеорі мусить їхати саме Джо.
– Ми спробуємо, – підбадьорююче сказав я.
Довелося продовжувати пошуки.
Деп, на мій подив, досі не проявляв особливого інтересу до справи. Здавалося, що йому нудно. Але я не хотів звертати на це увагу. З іншого боку, він не має стосунку до іподрому.
Коли ми вийшли з конюшні, я оглядівся. Мій погляд зупинився на скупченні дерев вдалині. Там, під вербами, у кількох загонах розміщувалися штучні ставки, де коні полюбляли прохолоджуватися у літню спеку. Більше того, я знав, що Джо часто бував там. Він казав, що там під тихий шелест листя можна відпочити і поринути у гармонію. Ніхто не звертав уваги на усамітнення жокея у тихому куточку іподрому. Джо належав до тієї групи жокеїв, які працювали на іподромі не лише під час скачок і ранкових тренуваннях чистокровок, а і для виїздки інших коней. Він часто перебував на роботі цілий день, тому мав можливість поїздити верхи і відпочити біля ставків, куди я тепер мав намір відправитися.
Іти туди далеченько, я вирішив знайти якийсь засіб пересування. Краще коней придумати нічого не міг. Хоча можна було взяти скутер, мені хотілося покататися верхи. Я знайшов Гарольда, відповідального за супроводжування учасників вершниками на не скакових конях. Конюх люб’язно виділив нам пару голштинських кобил, осідланих якраз для верхової їзди. Проте, нічого з цього не вийшло, Деп тримався у сідлі невпевнено, він був схожий на мішок з поролоном, який навантажили на спину коня.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту