цікавість була сильнішою, і вона кивнула.
– Це не вистава, – запротестував санітар.
– Вона помре. А що вона бачила? Дозвольте їй піти з нами.
Вероніка дивилася, як жінку з незмінною усмішкою на губах прив’язали до ліжка.
– Розкажіть їй, що відбувається, – мовила Зедка, звертаючись до санітара. – Бо вона може злякатися.
Він обернувся й показав підготовлений до уколу шприц. Схоже, він був радий, що з ним розмовляють як із лікарем, який розповідає стажерам про правильне лікування й адекватні процедури.
– Цей шприц містить дозу інсуліну, – сказав він поважним тоном професіонала. – Її вколюють діабетикам, щоб знизити високий рівень цукру. Але якщо доза набагато перевищує звичну, різке падіння цукру в організмі вкидає пацієнта в кому.
Він легенько постукав по голці, висмоктав зі шприца повітря і вколов його у вену на правій нозі Зедки.
– Саме це тепер і відбудеться. Хвора увійде в штучну кому. Не бійтеся, якщо її очі оскліють, і не сподівайтеся, що вона вас упізнає, поки перебуватиме під дією ліків.
– Це жахливо, негуманно. Люди борються, щоб вийти з коми, а не провалитися в неї.
– Люди борються за те, щоб жити, а не вкорочувати собі віку, – відповів санітар, але Вероніка пустила повз вуха його провокаційну відповідь. – Стан коми дозволяє організмові відпочити. Його функції різко падають, і напруга, яка тисне на нього, зникає.
Говорячи, він упорскував рідину, й очі Зедки втрачали блиск.
– Будь спокійна, – говорила Вероніка, звертаючись до хворої. – Ти абсолютно нормальна, а та історія про царя, яку ти мені розповіла…
– Не забирайте в неї час. Вона більше вас не чує.
Жінка на ліжку, яка кілька хвилин тому ясно мислила й здавалася сповненою життя, тепер нерухомо дивилася в якусь точку, а з її рота витікала цівка пінястої рідини.
– Що ви зробили? – крикнула Вероніка, звертаючись до санітара.
– Виконав свій обов’язок.
Вероніка стала гукати Зедку, кричати, погрожувати поліцією, газетами, правами людини.
– Заспокойтеся. Навіть перебуваючи в психлікарні, необхідно дотримуватися правил.
Вероніка відчула, що санітар говорить серйозно, і її опанував страх. Та оскільки вона не мала чого втрачати, то кричала й кричала.
Звідти, де вона була, Зедка могла бачити палату з усіма порожніми ліжками – крім одного, там лежало її прив’язане тіло, на яке дивилася перелякана дівчина. Дівчина не знала, що в людини на ліжку біологічні функції діють відмінно, але душа літає вгорі, майже доторкаючись до стелі, перебуваючи у стані глибокого миру.
Зедка вирушила в астральну подорож, яка стала для неї цілковитою несподіванкою під час першого інсулінового шоку. Вона ні з ким на цю тему не розмовляла; вона потрапила сюди лише для того, щоб вилікуватися від депресії, й мала намір покинути це місце назавжди, як тільки дозволить стан її здоров’я. Якби вона розповіла, що її душа виходить із тіла, вони подумали б, що вона стала більш божевільною, аніж була