самий ресторан, що і вчора? Він геть нікудишній. От відвідати б «Германію»! Жаль, що її розбомбило.
– Ми можемо залишитися тут. Пити у нас ще вдосталь. Я спробую що-небудь зварити.
– А ти тут витримаєш? Чи не краще кудись піти?
– Коли фрау Лізер немає вдома, для мене ніби настають канікули.
– Тоді лишаємось тут. Це буде чудово. Вечір без музики! І мені не треба повертатися до казарми. Але як же бути з вечерею? Ти справді вмієш готувати? Поглянувши на тебе, цього не скажеш.
– Я спробую. Продуктів усе одно небагато. Лише те, що одержуємо за талонами.
– Ну, на цьому не розживешся.
Вони пішли на кухню. Гребер оглянув запаси Елізабет. У неї майже нічого не було: трохи хліба, штучний мед, маргарин, двоє яєць і кілька зморщених яблук.
– У мене ще є продуктові талони, – сказала вона. – Можна дещо одержати. Я знаю одну крамницю, яка вечорами відчинена.
Гребер засунув шухляду назад.
– Прибережи свої талони. Вони потрібні тобі самій. Сьогодні треба щось роздобути в інший спосіб. Організувати?
– Тут не можна нічого красти, Ернсте, – стривожено сказала Елізабет. – У фрау Лізер кожен грам на рахунку.
– Уявляю собі. Та я й не маю наміру красти. Я хочу, як солдат у ворожому стані, провести реквізицію. Один чоловік на ймення Альфонс Біндинг запросив мене до себе на вечірку. Так ось: те, що я там з’їв би, якби залишився, я заберу й принесу сюди. У тому домі величезні запаси. Через півгодини я повернуся.
Альфонс зустрів Гребера з розпашілим обличчям і розкритими обіймами.
– Добре, що ти прийшов, Ернсте! Заходь! Сьогодні в мене день народження! Зібралося кілька друзів.
У мисливській кімнаті було повно цигаркового диму й людей.
– Послухай-но, Альфонсе, – сказав Гребер ще в коридорі. – Я не зможу залишитись. Я забіг лише на хвилинку й одразу ж маю повернутися назад.
– Назад? Але ж, Ернсте! Про це не може бути й мови!
– Ти послухай. Я ще раніше призначив побачення, до того, як мені передали твоє запрошення.
– Дарма! Скажеш, що в тебе непередбачена офіційна нарада. Або тебе викликали на допит. – Альфонс голосно зареготав. – Там у кімнаті сидять двоє офіцерів гестапо! Зараз я тебе з ними познайомлю. Скажеш, що тебе викликали в гестапо! Це навіть буде правда. Або тягни своїх знайомих сюди, якщо вони гарненькі.
– З цього нічого не вийде.
– Чому ні? Чому не вийде? У нас усе виходить!
Гребер побачив, що найкраще буде, мабуть, сказати правду.
– Ти повинен зрозуміти, Альфонсе, – промовив він. – Я нічого не знав про твій день народження. Я прийшов до тебе, щоб розжитися на які-небудь харчі й випивку. Я хочу зустрітися з однією людиною, але привести її сюди не можу ні в якому разі. Я був би справжнім ослом, якби зробив це. Тепер ти розумієш?
Біндинг ошкірився.
– Усе ясно! – заявив він. – Жіночка! Нарешті! А я вже сумнівався в тобі! Розумію, Ернсте! Розумію і пробачаю. Хоча в нас тут теж є кілька цікавих екземплярів. Може, хочеш на них поглянути? Ірма з біса тілиста зірвиголова, а з Гудрун хоч сьогодні