рацію: треба діяти швидко, поки вони нічого не запідозрили.
Він зробив трюк із тузами, але високо ставки не піднімав. Гладун, граючи проти нього, програв. Штайнер глянув на годинник.
– Ну, мені час іти. Остання партія.
– Добре, добре, сусідоньку, – цвіркнув миршавий. Інші двоє промовчали.
У першому ж коні Штайнер одержав чотири дами зразу. Він прикупив до них одну карту. Дев’ятка. Брюнет прикупив дві карти. Штайнер помітив, як миршавий підкинув їх йому зі споду колоди. Він знав, що це означає, але все-таки поторгувався до двадцяти шилінгів і лиш тоді спасував. Брюнет пронизав його поглядом і посунув до себе банк.
– Яка ж у вас карта була? – дзвякнув миршавий і швидким рухом перекинув Штайнерові карти. – Чотири дами! І ви пасуєте? Що це ви, справді! Адже ж ви могли загребти всі гроші! А в вас яка карта була? – спитав він чорнявого.
– Три королі, – відповів той із кислою міною.
– Ну, от бачите! Ви б же виграли, сусідоньку! А ви до скількох торгувались би при трьох королях?
– При трьох королях я б заліз до самого неба, – досить похмуро мовив чорнявий.
– Я недодивився, – сказав Штайнер. – Думав, у мене тільки три дами. Четверта здалась мені валетом.
– Ти ба!
Чорнявий здав. Штайнер дістав три королі, прикупив четвертого, поторгувався до п’ятнадцяти шилінгів і спасував. Гладун шморгнув носом. Штайнер уже виграв близько дев’яноста шилінгів, а лишилося тільки два кони.
Миршавий сіпнувся до Штайнерових карт, але Штайнер одіпхнув його руку.
– Це що, така мода тут?
– Ну, вибачте, вибачте. Адже ж цікаво.
У наступному коні Штайнер програв вісім шилінгів, більше не захотів. Потім узяв карти й перетасував. Напружуючи всю увагу, він підтасував королі під спід колоди, щоб здати їх гладкому. Все вийшло як по маслу. Чорнявий для годиться спершу взяв участь у торзі; гладкий попросив на прикуп одну карту. Штайнер здав йому четвертого короля. Гладкий знову шморгнув носом і перезирнувся зі своїми товаришами. Штайнер використав цю мить для трюка з тузами. Він відкинув три свої карти й прикупив останні два тузи, що лежали тепер зверху.
Гладкий почав торг. Штайнер поклав карти на стіл і, ніби повагавшись трохи, відповів. Брюнет теж відповів і набавив іще стільки. На ста десяти шилінгах він спасував. Гладкий підняв ставку до ста п’ятдесяти. Штайнер не здавався. Він був не зовсім певен виграшу. Що в гладуна чотири королі, він знав. Але п’ята карта не була йому відома. Якщо це джокер, він пропав.
Миршавий аж засовався на стільці.
– Можна глянути? – І він простяг руку до Штайнерових карт.
– Ні, – Штайнер прикрив карти долонею. Його здивувало це наївне зухвальство. Адже миршавий зразу ж протелеграфував би гладунові ногою.
Гладкого взяв сумнів: цей фраєр торгується так обережно, що в нього, певне, дуже сильна карта. Постерігши це, Штайнер почав набавляти рішучіше. На ста вісімдесяти гладкий забастував і виклав на стіл чотири королі. Штайнер перевів дух і перевернув свої чотири тузи.
Миршавий свиснув. Потім