сказала я.
Він показав мені свою ліву долоню, на якій було татуювання зі словом «Так».
– Я, мабуть, піду вже додому.
Він погортав свій записник і вказав мені на фразу: «У тебе все гаразд?»
Я кивнула.
Я пішла до виходу. Я вирішила, що йтиму вздовж річки Гудзон. Я збиралась знайти найбільший камінь, який могла б підняти, і наповнити свої легені водою.
Але раптом я почула, як хтось позаду мене плескає у долоні. Я озирнулась, і побачила його. Він кликав мене до себе.
Я підійшла.
Він запитав, чи не хотіла б я для нього позувати. Він написав це німецькою, і аж тоді я зрозуміла, що цілий день він писав лише англійською, а я говорила до нього англійською. «Так», – відповіла я німецькою. Так. Ми домовились про зустріч наступного дня.
Його квартира більше нагадувала звіринець. Тварини були всюди. Собаки і коти. Десяток кліток із птахами. Акваріуми. Скляні коробки зі зміями, ящірками та комахами. Миші були у клітках, щоб не стати здобиччю котів. Наче я потрапила до Ноєвого ковчегу. Але в одному куті було яскраво і чисто.
Він пояснив, що навмисно оберігав цей простір.
– Для чого?
«Для скульптур».
Я хотіла запитати, від чого чи від кого він його оберігав, але так і не наважилась.
Він вів мене за руку. Ми говорили десь із півгодини про те, що він хотів би створити. Я сказала, що зроблю все, що буде потрібно.
Ми випили кави.
Він написав, що відколи живе в Америці, не створив ще жодної скульптури.
– Чому?
«Я не міг».
– Але чому?
Ми ніколи не говорили про минуле.
Він відсунув засув димоходу, хоча я не зрозуміла, навіщо. Із іншої кімнати долинав спів пташок.
Я зняла одяг.
Я підійшла до дивана.
Він дивився на мене. Це вперше я стояла оголеною перед чоловіком. Цікаво, чи він про це здогадався.
Він підійшов до мене, і почав рухати моє тіло так, неначе я була лялькою. Він поклав мої руки за голову. Потім трохи зігнув мою праву ногу. Я подумала, що його руки були такими жорсткими на дотик через те, що він ліпив скульптури. Він опустив моє підборіддя. Розвернув мої долоні. Його увага залатала ту діру, що була всередині мого світу. Я повернулась до його квартири і наступного дня. І через день.
Я припинила шукати роботу. Його погляд став моїм світом. Заради нього я була готова відмовитися від усього іншого.
Дні стали однаковими, як дві краплі води. Спочатку він описував те, що збирався зробити. Я відповідала, що зроблю все, що буде потрібно. Ми пили каву.
Ми ніколи не говорили про минуле. Він відсував засув димоходу.
Із іншої кімнати чувся спів пташок.
Я роздягалася.
Він мене правильно вкладав. Він ліпив із мене скульптуру.
Іноді я думала про ту сотню листів, які я розкладала на підлозі своєї кімнати. Якби я їх не збирала, чи горів би так яскраво наш будинок? Після кожного сеансу я розглядала скульптуру. Він ішов годувати тварин. Він залишав мене наодинці зі скульптурою, хоча я ніколи його про це й не просила. Він усе розумів.
Після