турецькими трупами, а вони все лізли й лізли.
Юрій застрелив із пістоля одного турка, що закріпився на мурі. Михайлович допоміг йому – і вони удвох великим рогачем зсунули важку турецьку драбину, так що вона з гуркотом упала вниз. Тут же над головою просвистіли кулі. Товариші пригнулися, швидко стали набивати рушниці та пістолі.
– Ми так довго не витримаємо, – сапаючи сказав Михайлович. – Вони пруть і пруть, ніби заворожені.
– Терпи, козаче: їм скоро набридне, не такі вони й страшні.
Рушниці були набиті. Товариші стали на повний зріст і пальнули просто в груди черговим туркам, що показалися на мурі.
І тут пролунав вибух, аж заклало вуха й сколихнулася земля. Чорний дим, перемішаний з пилюкою, величезним стовпом повалив у небо – туркам вдалося закласти під мури міну, вони підірвали частину фортеці. Яничари зараз же поперли напролом.
– Тримайся тут, Юрку! – гукнув Кульчицький Михайловичу, а сам побіг до пролому. Він краєм ока вгледів Франка, що сам один колов шпагою яничарів на всі боки. Двоє рейтарів, що перед тим насміхалися з оборонців, були затиснені до валу і гарячково відбивалися палашами. Турки кремсали їх ятаганами, і тільки шоломи та залізні нагрудники рятували поки що життя цим двом: їм приходила остання хвилина.
Кульчицький налетів, як коршак. Ногою він ударив одного з яничарів – і той полетів на своїх друзів, збивши їх у купу.
– Слава-а-а! – дико заволав Кульчицький, кинувшись зі своєю шаблею на спантеличених турків.
– А-а-а! – слідом крикнули рейтари, а далі і всі оборонці, горлаючи, кинулися у контратаку.
Побачивши такий відчайдушний опір, турки спинилися, а оборонці, навпаки, стали тиснути на них, аби зайняти втрачені позиції.
Бій ішов не на життя, а на смерть. Яничари рвалися у пролом із дикими криками, закликаючи на допомогу Аллаха. Оборонці відбивалися люто, захищаючи грудьми свої родини й домівки.
Аж тут прибігла поміч: кілька підрозділів піхоти прийшли на допомогу оборонцям, а вів їх сам граф Штаргемберг. Він гукав серед бою, розмахував своєю шпагою, не боячись схопити кулю. Окрилені його появою оборонці почали битися ще сміливіше і зовсім скинули турків із муру, а тоді ще й почали бити по них із рушниць.
І раптом зламалася турецька сила. Яничари не могли сподіватися такого шаленого опору, щось ніби враз переламалося у їхній лаві, й вони почали безладно відступати. Навколо лежала незліченна кількість яничарських трупів. Дикий радісний крик почувся на мурі. Зараз же сяк-так залатали пролом, зроблений міною. Сьогодні перемога була за віденцями, хоча у тому бою вони втратили п’ятдесят чоловіків убитими, серед яких троє офіцерів.
Юрій повертався додому після бою, аби хоч кілька хвилин відпочити. Він ледве волочив ноги – цілу добу йому доводилося товктися на мурах, битися з яничарами, допомагати гармашам, підносячи їм ядра та порох. А ще Юрій латав пробоїни в мурі від турецьких ядер, тягав побитих та поранених. І так уже цілий місять. Він