не прикидайся.
Він зітхнув.
– Ні коли правив Науро Лейтон, ні коли став його старший син, ніхто не висловлював ніяких зауважень. Усі в Адарані були задоволені спокоєм і стабільністю.
Дейлін замовк, зітхнувши.
– А хто порекомендував використати вендів?
– Радник Ордан. Перевірили – кришталево чистий, хіба буває схильний до прийняття не дуже правильних рішень. Та то не суттєво.
Дейлін торкнувся завислого над столом знаку Служби Безпеки. Одразу ж з’явилася ціла купа даних і інформації: схеми, назви імена.
– Марате, але чому ви хочете, щоб я з цим розбирався?
– З цим розбирається армія аналітиків, ще один не завадить.
– Я аналітик? Дякую за комплемент.
– Дейліне.
Він знову зітхнув, голова вже опухла від кількості інформації.
– Чорти б забрали психів, які це роблять, Марате.
Чорні очі бігали по даним.
– Єдине, що спадає на думку: зрадник десь досить близько до правителя.
– Так, дякую, це, знаєш, бадьорить, надає наснаги.
В голосі чулося, як їй зараз було важко. Пискнув ще один комунікатор.
Марате притисла палець до вуха, уважно слухаючи. Вона ж має бути старше Селіни, промайнуло в голові, бо ще коли батько був живий, вже тоді Марате була головою СБА. Вона махнула рукою і нова інформація блимнула над столом вже знімками. Дейлін аж в кріслі піднявся. У авто сідала висока худорлява постать. З такого ракурсу було не зрозуміло хто це, бо вона була замотана у якісь дивні одежі. На іншому знімку який він миттю збільшив, було добре видно руку з трьома пальцями.
– Не може бути.
– Це корпорація Азурі Джен.
– Оце так поворот. – Дейлін оживився. – Корпорації?
– Хто ж його знає, – вона провела рукою по своєму чудовому волоссю. – Скоріш за все без них не обійшлося. Цю інформацію ми щойно отримали, тож треба усе ретельно перевірити.
– Добре. – Він поглянув на годинник. – То що конкретно від мене треба?
– Бери оцей весь непотріб і спробуй поміркувати: хто, за яким і навіщо. Я знаю, що ти ще принаймні днів тридцять тут пробудеш. І у разі чого, я завжди рада тебе бачити.
Екрани згасли. Дейлін узяв маленький диск і скривився.
– Щось підказує мені, що роботи тут більше ніж на тридцять днів. Я зможу отримати додаткову інформацію?
– Так, я накажу, щоб на твій особистий канал її відправляли регулярно.
– Добре, тож тоді до зв’язку.
Він вже майже торкнувся дверей.
– До речі, Дейліне, як там твій дорогоцінний помічник?
Солодким голосом, як плітьми по плечах. Він напружено вирівнявся і повільно озирнувся.
– Не змінив рішення попрацювати у нас?
Чорні очі горіли у напівтемряві, а її льодяні сміялися, як завжди зловісно.
– Ні один курсант ні однієї академії, чи ж то разом узяті, не вартий життя мого товариша. Тому, коли ви хоч рух зробите у його бік, ноги моєї не буде у просторах Адарану.
Марате