Кожен батько віддавав одного з трьох синів у ханське військо, будь-яка незаміжня жінка, яка сподобалася збирачеві данини, могла стати наложницею. До речі, великим баскаком Володимирським був не хто інший, як тамтешній князь, що подав приклад решті.
І тільки один князь урусів досі зберігав незалежність, не поспішаючи на уклін до Батия. Ба більше, він насмілювався давати притулок біженцям з інших земель, допомагаючи їм переховуватися від збирачів. Усякий раз від згадки про його існування настрій хана псувався, і тоді Батий зривав злість на присутніх. Наказував, наприклад, охоронцям влучати стрілами в ластівок, що літали під склепіннями залу, а потім наказував стратити охоронців за невміння стріляти. Або змушував наложниць танцювати на розжареному вугіллі, поки вони не падали знеможені. Багато було способів дати вихід своєму гніву. І жодного підходящого, щоб не стискувати кулаки від самої лише думки про Данила Галицького.
– Сину мій, – гукнув Батий до Сартака, який підвівся, – постривай, не поспішай, я ще не все сказав, що хотів тобі сказати.
Схаменувшись, юнак опустився на місце. Поклавши долоню на його коліно, Батий нахилився до сина і промовив:
– Пам’ятаєш, я обіцяв відправити тебе в похід проти угрів? Так ось, похід відкладається.
– Але чому, батьку? – стрепенувся Сартак. – Я вже досить дорослий, щоб управляти військом. Набридло сидіти в палаці! Я хочу побачити світ, хочу битися, хочу завойовувати землі для нашого роду!
– Ще встигнеш, – сказав Батий, не виказуючи звичайного в таких випадках роздратування. – Спочатку я хочу, щоб ти побачив, як я об’їжджатиму найнепокірнішого жеребця в моєму табуні. Князь Данило з Галича, що заважає нам напасти на Угорію і Полонію всією нашою міццю. Я маю намір сьогодні ж запросити його до себе.
– Але інших ти викликаєш, а не запрошуєш.
– Саме так, сину мій. Але Данило буде саме запрошений. Однак повернеться на батьківщину він, як усі, підібгавши хвоста. Ти повинен побачити це на власні очі. Щоб оцінити всю мудрість свого батька.
– Я не сумніваюся, що ти – найрозумніший з усіх живих на землі, – сказав Сартак, забувши про бажання вирушити в похід. – Як не сумніваюся й у тому, що Данила попросять приїхати з дружиною та дітьми.
– Ти все дуже правильно зрозумів, хлопчику мій, – усміхнувся хан. – Мені просто не терпиться спізнатися з родиною князя Данила. Як сьогодні вночі ти спізнаєшся з дочкою князя Суздальського.
Батько і син розсміялися, хитаючи головами. Батий – трохи голосніше й різкіше; Сартак – тихіше і дещо ніяково. Але він уже увійшов у смак. І смакував, як подивиться на приборкання норовливого князя Галицького. Це було, мабуть, цікавіше за похід.
III
Прощання князя Данила
Літо добігало краю. Небо зробилося синім і високим, повітря очистилося до такої прозорості, що, здавалося, можна було роздивитися кожен листочок, кожну гілочку далеко на деревах. Удень сонечко справно нагрівало землю, а ночі стали досить