високі підбори, чудовий задок. Прайс проводжає її очима, однак, почувши кроки в коридорі, розвертається і обсмикує свою краватку від «Версаче», готовий зустріти будь-кого. Відчиняє Кортні в кремовій шовковій блузі та твідовій спідниці кольору іржі від «Кріціа» та відкритих шовково-атласних туфлях від «Маноло Бланік». Я здригаюся й простягаю їй своє чорне вовняне пальто від «Армані», вона бере його, обережно цілуючи повітря біля моєї правої щоки, і повторює те саме з Пірсом, забираючи його «Армані». У вітальні неголосно грає новий диск «Токінґ Гедз».[8]
– Щось запізнюємось, хлопці, – капризно всміхаючись, каже Кортні.
– Гаїтянський таксист-нездара, – бурмоче Прайс, цілуючи повітря біля Кортні у відповідь. – У нас зарезервовані столики? Тільки не кажи, що в «Пастелях» на дев’яту.
Кортні посміхається і вішає наші пальта в шафу в коридорі.
– Сьогодні їмо вдома, любі. Вибачте, я все розумію і намагалась відмовити Евелін, але ми будемо їсти… суші.
Тім проходить повз неї через хол до кухні.
– Евелін? Де ти, Евелін? – співуче гукає він. – Треба поговорити.
– Радий тебе бачити, – кажу я до Кортні. – Маєш чудовий вигляд. Твоє обличчя… просто сяє юністю.
– Ти знаєш, як зачарувати даму, Бейтмене. – Голос Кортні позбавлений сарказму. Фліртуючи, вона питає: – Розповісти Евелін, що ти так вважаєш?
– Ні, – кажу я. – Але бачу, ти б не відмовилася.
– Ходімо, – говорить вона, знімаючи мої руки зі своєї талії, кладе долоні мені на плечі й скеровує мене по коридору в напрямку кухні. – Треба рятувати Евелін. Вона вже годину перекладає суші. Намагається викласти твої ініціали, П – жовтохвостом і Б – тунцем, але їй здається, що тунець надто блідий…
– Як романтично.
– …а жовтохвоста на Б не вистачить, – Кортні набирає повітря. – Так що, здається, вона викладе ініціали Тіма. Ти не проти? – питає вона трохи схвильовано.
Кортні – подружка Луїса Керрузерса.
– Я дуже ревнивий, думаю, краще мені поговорити з Евелін, – кажу я і дозволяю Кортні легенько вштовхнути мене в кухню.
Евелін стоїть біля столу зі світлого дерева, вбрана в кремову шовкову блузу та твідову спідницю кольору іржі від «Кріціа» і такі ж відкриті шовково-атласні туфлі, як у Кортні. Довге біляве волосся забране в охайну гульку, вона звертається до мене, не відводячи погляду від овального блюда фірми «Вілтон» з іржостійкої сталі, на якому вона творчо розклала суші.
– О, любий, вибач. Я хотіла піти до того гарненького сальвадорського ресторанчика в Нижньому Іст-Сайді… – Прайс голосно стогне. – Але ми не змогли замовити столик. Тімоті, годі стогнати.
Евелін бере шматочок риби й обережно кладе його на верхню частину блюда, завершуючи щось схоже на велику літеру Т. Вона відступає від блюда і пильно вивчає результат.
– Не знаю. Справді, не знаю.
– Я ж казав тобі, щоб тут була «Фінляндія», – буркоче Тім, переглядаючи пляшки в барі, переважно на дві кварти.