Бі Гуд», присмоктавшись до «Абсолюту» з соком журавлини. Евелін сидить за туалетним столиком, її чудове тіло обіймає шовковий халат від «Ральф Лорен» з білими та зеленими смугами. Вона розчісує волосся і споглядає своє відображення у маленькому дзеркальці.
– Тільки я помітив, що Сташ вирішив, наче той шматок суші, – я відкашлююсь і закінчую, – тваринка?
– Годі запрошувати своїх друзів-«митців», – втомлено каже Тім. – Набридло, що я єдиний на вечері не говорю з прибульцями.
– Це було лише раз, – відповідає Евелін, занурившись у власну безтурботну красу і уважно вивчаючи свою губу.
– В «Одеоні», не просто так, – бурмоче Прайс.
Я ліниво питаю себе, чому ж мене не запросили в «Одеон» на вечерю з митцями. Цікаво, Евелін платила за всіх? Певно, що так. І я уявляю, як Евелін, приховуючи роздратування, сидить за столом з друзями Сташа – і всі вони будують хатинки з картоплі фрі чи вдають, наче лосось на грилі живий, рухають шматки риби по столу, і риба спілкується про «творче життя» та нові галереї; може, вони навіть намагаються засунути рибу до картопляних хатинок…
– Якщо ти не знав, я теж не бачила жодного прибульця, – каже Евелін.
– Ні, але ти зустрічаєшся з Бейтменом, це те саме, – Прайс грубо регоче, і я кидаю в нього подушкою.
Він ловить її і кидає назад.
– Облиш Патріка. Він звичайний хлопець, – каже Евелін, намащуючи обличчя кремом. – Ти ж не прибулець, любий?
– Обов’язково удостоювати це питання відповіді? – зітхаю я.
– Сонечко, – вона закопилює губки, дивлячись на моє відображення у дзеркалі. – Я знаю, що ти не прибулець.
– Яке полегшення, – буркочу я собі під ніс.
– Але ж Сташ був тоді в «Одеоні», – веде далі Прайс і повторює, оглядаючи мене: – В «Одеоні». Ти слухаєш, Бейтмене?
– Ні, не був, – заперечує Евелін.
– О, достоту був, але тоді його звали не Сташ. Щось типу Підкова, чи Магніт, чи Леґо, чи щось настільки ж солідне, – глузує Прайс. – Я не пам’ятаю.
– Тімоті, до чого ти ведеш? – втомлено питає Евелін. – Я тебе навіть не слухаю. – Вона змочує кульку з вати і проводить нею по чолу.
– Ні, ми були в «Одеоні». – Прайсу не без зусиль вдається сісти. – І не питай мене чому, я точно запам’ятав, як він замовляв капучино з тунця.
– Карпачо, – виправляє його Евелін.
– Ні, люба Евелін, сонце мого життя. Я точно пам’ятаю, як він замовив капучино з тунця, – каже Прайс, вдивляючись у стелю.
– Він сказав карпачо, – не погоджується вона, витираючи ватою повіки.
– Капучино, – наполягає Прайс. – Ти ж сама його виправляла.
– А ти сьогодні його навіть не впізнав, – говорить вона.
– Але я його пам’ятаю, – каже Прайс, розвертаючись до мене. – Евелін називала його «добродушним качком». Так вона його і представила, присягаюся.
– О, замовкни, – роздратовано каже Евелін, однак дивиться на Тімоті у дзеркало і грайливо всміхається.
– Сумніваюся, що Сташ з’являється на сторінках