в море покидати.
Капітан скинув шолом і сорочку, жбурнув їх убік, не дивлячись. Він сів посеред палуби й обхопив голову руками. І саме тоді команда відчула справжній страх.
– Я більше так жити не можу, – сказав капітан. – У мене нема ще зайвих чотирьох років.
Стерновий запропонував:
– Не просто хвиля, а кільватер із південнокорейського контейнеровоза. Ледь не затопили нас.
Перший помічник запропонував:
– Може, сядемо на мілину біля Вонсана – і вплав до берега. Тоді вийде, що другий помічник просто не доплив. Попливемо до пляжів, там же повно пенсіонерів, буде купа свідків.
– Нема там пенсіонерів, – відказав капітан. – Це вам просто розказують, щоб ви працювали.
– То можемо попливти його шукати, – подав ідею Чон До.
– Роби як знаєш, – мовив капітан.
Чон До приставив долоню козирком до очей і поглянув на хвилі.
– А ви думаєте, він там виживе? Він зможе?
Перший помічник став дивитися й собі.
– От, бля, бідолашна його дружина!
– Чи плота не буде, чи матроса, а все нам буде непереливки, – сказав капітан. – А без обох – так вони нам узагалі ніколи не повірять!
На палубі лежала суха риб’яча луска і блищала на сонці. Капітан від люті ходив колами:
– Якщо «Чунма» піде на дно, і ми з нею, дружини помічників отримуватимуть пенсію, жінка машиніста отримуватиме пенсію, і жінка стернового. І всі вони будуть живі.
– Вони житимуть із чоловіками, яких їм дадуть на заміну, – зауважив перший помічник. – Як це – моїх дітей виховуватиме якийсь чужий мужик?
– Вони житимуть! – наголосив капітан. – І не потраплять до таборів!
– Американці розлютилися, – утрутився Чон До. – Вони повернулися й забрали його!
– Що? – перепитав капітан. Він приклав долоню до лоба козирком і подивився на Чона До.
– Вони жадали помсти! – продовжив третій помічник. – І вони припливли забрати того, хто їх переміг. Вони знову залізли на наше судно й викрали другого помічника!
Капітан так і ліг на палубу в химерній позі. Вигляд у нього був такий, ніби він упав із поруччя й саме лежав не ворушачись та перевіряв, чи цілий. Капітан сказав:
– Якщо в Пхеньяні справді вирішать, що нашого громадянина викрали американці, то вони так просто не відчепляться. Напосядуться, і врешті правда випливе. Та й нема в нас доказів, що американці приходили, – минулого разу нас урятувало тільки те, що їхні ідіоти погралися з нашим радіо.
Чон До витяг із кишені візитну картку, яку дав йому Джервіс, із печаткою військового флоту США.
– Може, американці хотіли, щоб у Пхеньяні точно дізналися, хто тут прийшов і надавав нашим по задниці. Та й це були ті самі хлопці – ми їх усіх чудово пам’ятаємо. Можемо спокійно всі розповісти те саме.
Машиніст долучився:
– Ми саме витягали перемети, коли на борт зненацька скочили американці! Вони підкралися непомітно. Вони схопили нашого другого помічника, трохи з нього поглумилися й кинули акулам.
– Точно! – вигукнув