Потім Йоун почув тихі голоси.
– Горе тому, хто за добро не заплатить добром, – вимовила скеса й зі світильником у руці попрямувала до Йоуна.
Вона привіталася з ним, назвалася на ім’я, подякувала, що він нагодував її дітей, і запросила його до себе в гості. Йоун прийняв її запрошення, і скеса, підчепивши мізинцем ремінь, яким були стягнуті його пожитки, перенесла їх у глиб печери. Там Йоун побачив два ліжка, на одному лежали двоє дітей. У кутку валялася величезна зв’язка кумжі[6], яку скеса наловила в той вечір, саме від цієї кумжі і йшло примарне сяйво, що налякало Йоуна.
– На чиєму ліжку ти будеш спати, на моєму чи на дитячому? – запитала скеса в Йоуна.
Йоун сказав, що на дитячому. Тоді вона поклала дітей на підлозі, а Йоунові постелила чисту білизну. Він ліг і миттю заснув. Прокинувся він, коли велетка принесла йому вареної кумжі. Він їв, а вона займала його бесідою й виявилася ввічливою та веселою.
– Чи не зібрався ти на острови ловити рибу? – запитала вона.
Йоун відповів, що саме туди він і йде.
– Ти вже найнявся на якусь шхуну? – запитала скеса.
– Ні, – відповів Йоун.
– Зараз там на всіх ботах і шхунах команди вже набрано, – сказала велетка. – Більше вони нікого не візьмуть. Вільне місце знайдеться тільки в одного старого бідолахи, який ще жодного разу в житті не виловив нічого путящого. Суденце в нього старе, того й гляди, що на дно піде, а веслярі такі ж нікчемні, як і господар. Розважливі люди до нього не йдуть. Але тобі я раджу найнятися саме на це судно. Старий не захоче тебе брати, але ти стій на своєму, поки він не поступиться. Прийде час, і я ще віддячу тобі за те, що ти нагодував моїх дітей, а зараз візьми ці два рибальські гачки. Один залиш собі, а другий дай старому, і, будемо сподіватися, на ці гачки клюне багато риби. Тільки запам’ятай: вам слід виходити в море останніми, а повертатися – першими. І дивися: не запливайте за скелю, що виступає з води неподалік від берега.
Як приїдеш у Ландейясанд, побачиш, що останні судна на Вестманyаейяр ось-ось відпливуть. Їдь із ними, а коней стринож і залиш на березі. Нікому їх не доручай, я сама догляну за ними взимку. І якщо раптом вийде так, що за зиму ти наловиш риби більше, ніж зможеш відвезти на своїх конях, то поклади її на мого коня – він буде чекати тебе разом із твоїми. Я буду рада в’яленій рибі.
Йоун обіцяв дослухатися всіх її порад і рано-вранці покинув печеру. Розпрощалися вони друзями. Про подальшу поїздку Йоуна нічого говорити, поки він не прибув у Ландейясанд. Останні кораблі були вже готові до відплиття. Йоун зістрибнув із сідла й стриножив коней тут же на березі, проте нікого не попросив за ними доглядати. Люди глузували з Йоуна.
– Дивись, як би до кінця лову твої шкапи не розжиріли з такого корму! – кричали вони.
Але Йоун не звертав уваги на ці жарти й удавав, ніби не чує. З останнім судном він поплив на острови. Там і справді на всіх шхунах команди були давно вже набрані, і Йоун не знайшов жодного вільного місця. Нарешті