Брем Стокер

Дракула


Скачать книгу

центрі кімнати був завалений англійськими журналами та газетами, хоча серед них не було жодного свіжого примірника. Книги ж траплялися з найрізноманітнішої тематики: історії, географії, політики, політичної економії, ботаніки, геології, права; всі вони стосувалися Англії, її життя, традицій та звичаїв. Там були навіть такі довідники, як Лондонський довідник, «Синя» та «Червона» книги,[4] альманах Вітакера, Армійські та Флотські списки і – що мені було особливо приємно бачити – Список правників.

      Поки я роздивлявся книги, відчинилися двері і увійшов граф. Він сердечно привітав мене і висловив сподівання, що я добре відпочив. По тому він продовжив:

      – Радий, що ви знайшли, як сюди пройти, бо певен, що тут є для вас багато цікавого. Ці друзі – він поклав свою руку на книги – були моїми добрими помічниками і протягом декількох останніх років, відтоді як я вирішив поїхати до Лондона, я провів з ними багато приємних годин. Через них я пізнав вашу велику Англію, а пізнати її – означає полюбити. Я прагну пройтися людними вулицями вашого величезного Лондона, поринути у вир і метушню його мешканців, жити їхнім життям, співпереживати переміни, смерть – і все-все, що робить життя життям. Але нічого не вдієш! – Поки що я знаю вашу мову лише з книжок. Сподіваюся, що ви, мій друже, допоможете мені правильно розмовляти.

      – Але ж, графе, – відказав я, – ви добре знаєте англійську і чудово нею розмовляєте!

      Той вклонився мені із серйозним виглядом.

      – Спасибі, мій друже, за вашу аж надто схвальну оцінку, але боюся, що пройшов лише невелику частину того шляху, який маю пройти. Так, я знаю граматику і слова, але ще не знаю, як їх вимовляти і правильно вживати.

      – Та ні ж бо, – переконував я його, – ви розмовляєте напрочуд гарно.

      – Не думаю, – відповів граф. – Я добре розумію, що якби я перебрався до Лондона і почав би там розмовляти англійською, то не було б жодного, хто не розгледів би в мені чужинця. Це мене не влаштовує. Тут я – аристократ, магнат; мене знають і поважають простолюдини, бо я – пан. Але іноземець у чужій країні – це ніхто, люди його не знають, а не знати – означає ставитися абсолютно байдуже. Я буду радий, якщо стану як решта, щоб, побачивши мене або почувши мою англійську, ніхто б не зупинився і не сказав: «Диви! Чужинець!» Я так довго був паном, що мені хотілося б і надалі себе ним відчувати – або принаймні, щоб ніхто не став моїм паном. Ви прибули сюди не тільки як посланець мого друга Пітера Хокінса, що з Ексетера, аби пояснити мені все про мій новий маєток у Лондоні. Ви, сподіваюся, побудете тут зі мною певний час, щоб упродовж наших бесід я мав би змогу навчитися англійської вимови, і я хотів би, щоб ви вказували мені на мої – навіть найдрібніші помилки у вимові. Перепрошую, що мене сьогодні так довго не було, але ви, я певен, виявите поблажливість до того, хто має на руках так багато справ.

      Звичайно ж, я всіляко запевнив його у моїй поблажливості і спитав, чи можна мені заходити до цієї кімнати, якщо я того забажаю. Граф