до гурту, дістали свої дерев’яні ложки. У деяких куренях, можливо, й дали дозвіл на оковиту, але в Самарському повечеряли без неї та й усілися відпочивати, а курці, знудьгувавшись за умиротвореним курінням свого самосаду, пожадливо попихкували люльками. То там то тут було чути звуки кобзи та свистунів, і гурти тих, кому хотілося повеселитися, стали збиратися окремо від бажаючих тихо відпочивати.
– Пішли, Андрію, до музик, послухаємо, як козаки грають, – запропонував Іван, і Андрій на знак згоди кивнув головою, швидко підхопився з трави.
Приєднались до ближнього гурту, де вже зібралися козаки з різних куренів і зацікавлено дивились, як четверо парубків весело витанцьовували під звуки музик, а їх, обступивши колом, підбадьорювали зіваки. Серед гурту побачили декількох знайомих козаків з Великокозирщини. Привітавшись із ними, приязно обнялися, бо під час походу рідко бачилися – не до того було. Тут стояв і Павло Гаркуша, який так виручив усіх під час переходу на Січ. Андрій підійшов, і вони обнялись, як брати. Потім весело привіталися з ними Мина, Конон, Гнат, Микита, які за цей час встигли якось змінитися: загострилися від недостатнього харчу носи, потемніла шкіра на вилицях, от тільки очі в усіх блищали весело та радісно.
– Які ви молодці, що сюди дійшли… Знаємо про ваші пригоди на Тясминських урочищах. Добре впоралися, по-нашому! – вітали їх.
Тут Санько Голота не витримав і весело знову розповів, як він своєчасно підміг Андрієві, а той обійняв свого рятівника і промовив:
– Тепер за мною буде… Як непереливки стане, кричи – прискочу негайно! От тільки Іван шкодує, що ти зарано прибув і він не встиг тих двох бусурманів переполовинити…
Тут хлопці стали поплескувати Івана по спині, промовляючи:
– Нічого, брате, ще бусурманів чимало буде у тебе. А тут ляхи, сучі діти, не дадуть сумувати!..
Потім зайшла розмова про похід та про те, що буцімто існує договір Хмельницького з татарами.
– Будемо воювати проти тих, на кого поведе батько Хмель! Усе одно всі вони на наших шиях сидять… Богданові видніше, кого бити! – промовисто зауважив Павло і додав: – А зараз нехай хтось із наших вийде на танець. Ану, Микито, вріж, не підведи нас!
Грай-грай! От закину
Зараз ноги аж на спину,
Щоб світ здивувався:
Де такий козаченько взявся?
Наварили ляхи меду,
Та й не шумували:
Гей, взяли собі Вкраїну,
Та й не шанували.
Ой ви, ляхи пикатії,
Ляшки-недовірки,
Годі вже вам панувати:
Богдан зібрав козаченьків —
Будете нас знати!
Уміли веселитися козаки і в своїх наспівах вже висміювали майбутнього ворога – ляха, що зазіхнув на козацькі та українські вольності, за що має заплатити кров’ю.
Потроху всі стали розходитися по місцях, і хлопці вирішили навідатись до своїх коней, що були прив’язані біля возів. Коні ніби чекали їх. Відмотавши повід, Андрій відпустив