уваги на хлопців, які просто-таки застигли на одному місці.
– Хто такі будете? – запитав дебелий козак.
Павло випрямився в сідлі, відповів:
– Самарського куреня, козак Гаркуша. А це – мої земляки з Великокозирщини…
Запорожці мовчки обдивилися незнайомців і стали гукати:
– Добре, рушайте до Хортиці! Ми дамо двох наших товаришів, які вас доправлять! Зустрінемося ще!..
Хлопці з радістю поспішили до козацької вольниці у супроводі двох козаків. Дорогою почали розмовляти, і один з них, дізнавшись, звідкіля прибули Андрій та Іван, радісно вигукнув:
– А я – Санько Голота, родом з Кочерезьких хуторів, що побіля Самари! Мене хлопцем забрали татари, тож десять років слугував біля Тугай-бея, доки одного разу запорожці не визволили нас під час походу!..
Привітним хлопцем був Санько, та все розпитував про свій рідний край, хоч і говорив, що вже майже не пам’ятає нічого, тільки ім’я матері залишилося у згадках. Запитав у Андрія, чому вони з Іваном мають власні луки, а у інших – два татарські… І Андрій розповів, що він з цим луком ще у юнацькі роки ходив на звіра і дуже поважає цю зброю.
– Я також! – засміявся Санько Голота.
У Січі
Невдовзі дісталися до берега, навпроти якого виднівся великий острів.
– На острові – наша Січ, – гордо пояснив Санько.
Вони під’їхали до перевізників, яких чимало тут розмістилося: хто на плотах, а хто – з човнами. Треба було переправлятися, і хлопці, спішившись, підійшли до тих людей, привіталися з ними. Побачивши добрий гурт незнайомих козаків, перевізники запропонували свої послуги, і кожен запрошував до себе. Щоб переправитися на острів, треба було заплатити трохи грошей. За коня брали більше, але хлопці швидко порозумілися з шельмуватими човнярами. За те, щоб переправили коней і їх з Іваном, Андрій заплатив два гроші, а інші козаки, що торгувалися, заплатили менше і були цим дуже задоволені. Коней Андрія та Івана переправляли на окремому плоту, а в човні підстелили ще й вовняну підстилку для зручності. Човен ішов поряд з плотом, на якому стояли коні, і хлопці весь час промовляли до них заспокійливі слова. Перевезли їх без пригод, і тільки човни наблизилися до острова, як у воду зайшли швартувальники і хутко почали прив’язувати плоти та човни. Не гаючи часу, хлопці забрали своїх коней, які задоволено вимахували хвостами, відчувши руку хазяїна. Поїхали верхи до головного майдану Січі, де відбуватиметься їхній огляд, пройдуть козацькі розпитування.
На майдані було повно прибулого люду. Усі чекали своєї черги до огляду та рішення козацької громади – кому бути козаком, кому молодиком, а кому джурою! Тут зібралися різні люди, це видно одразу: були такі, що чекали черги, стоячи у якихось лахміттях, без зброї, а про коня і мова не йшла… Були також хлопці неслов’янської зовнішності, що дуже здивувало Андрія і його товаришів, але Санько Голота пояснив:
– Чимало гарних хлопців приходить, і майже всіх приймаємо, аби тільки віру християнську визнавали