грудях і почала пильно дивитися на нього, аж доки він підвів на мене погляд.
– Не варто тут надовго зупинятися – сусідський собака ретельно оберігає цю частину тротуару.
– Лу! – вигукнув він так, наче я була останньою людиною, яку можна було побачити на ґанку мого власного будинку, де він бував гостем декілька разів на тиждень протягом семи років. – Для мене сюрприз побачити тебе тут. Я ж думав, ти вирушила завойовувати великий світ!
Його наречена, що віджималася поруч, підвела очі та швидко знов їх опустила. Її сідниці напружилися ще більше – хоча, може, це мені здалося. Вгору – вниз, вгору – вниз. Усе її тіло шалено підскакувало. Я навіть почала хвилюватися за її груди.
Він схопився на ноги.
– Це Керолайн, моя наречена. – Він уважно на мене подивився, очікуючи реакції. – Ми готуємося до наступної «Залізної людини».[9] Уже удвох брали участь.
– Це… так романтично, – зауважила я.
– Ну, ми з Керолайн вважаємо, що приємно робити щось разом.
– Я бачу, – кажу. – І у вас обох бірюзові лайкрові костюми!
– Ну, це наш командний колір.
Запала коротка тиша.
– Вперед, командо! – Я скинула в повітря кулак.
Керолайн теж звелася на ноги й почала розтягувати м’язи стегна, згинаючи ногу, наче лелека. Мені від неї дістався кивок – мінімум увічливості в такій ситуації.
– А ти схудла, – сказав він.
– Ну, мабуть. Крапельниця з фізрозчином – непогана дієта.
– Я чув, що… що в тебе стався нещасний випадок. – Він співчутливо схилив голову.
– Новини швидко ширяться.
– У будь-якому разі, добре, що ти в нормі. – Він шморгнув носом і глянув униз по вулиці. – Тобі, мабуть, нелегко було цей рік. Ну, все те, що тобі довелося пережити…
А ось і воно. Я намагалася дихати. Керолайн абсолютно відмовилася на мене дивитися, приділяючи всю увагу розтягуванню.
– Ну що ж, вітаю з весіллям.
Він гордо глянув на свою майбутню дружину, милуючись її сильною ногою.
– Знаєш, як кажуть, одразу розумієш, коли час настає. – Його усмішка виказувала якусь нещиру спробу виправдатися. Це мене й добило.
– Ну звісно. Сподіваюся, ти відклав досить грошей на весілля – це ж недешево.
Вони обоє глянули на мене.
– А що там із мою історією, яку ти продав у газети? Тобі добре заплатили, Пате? Пару тисяч, не менше? Тріні так і не вдалося дізнатися, скільки саме. Думаю, за смерть Вілла точно можна купити кілька красивих костюмів із лайкри, так?
Керолайн кинула на нього такий погляд, що я зрозуміла: цю частину своєї історії він ще не розповідав.
Він подивився на мене, і на його щоках почали наливатися дві червоні плями.
– Я не маю ніякого стосунку до цього.
– О, ну звичайно ж, ні. Ну, приємно було тебе побачити, Пате. Щасти тобі з весіллям, Керолайн! Ти точно будеш най… найсильнішою нареченою в місті.
Я розвернулась і повільно зайшла в дім. Зачинила двері, сперлась на них спиною. Серце колотилось об груди. Я так і стояла, аж