Жан-Крістоф Ґранже

Пасажир


Скачать книгу

вас хіба це стосується?

      Фрер насилу змусив себе розмовляти спокійно.

      – Я відповідаю за цього пацієнта. Лікувати його – моя робота. А це, зокрема, означає, що необхідно з’ясувати його особу й допомогти йому повернути пам’ять. Ми з вами в цьому ділі партнери, розумієте?

      – Ні, не розумію.

      Фрер вирішив підійти з іншого боку.

      – В районі зареєстровано випадки зникнення людей?

      – Ні.

      – Ви зв’язувалися з асоціаціями, що опікуються безпритульними?

      – Якраз робимо це.

      – Вокзали біля Бордо ви перевірили? Може, поміж пасажирами потягів є свідки того, що сталося?

      – Ми надіслали запит.

      – Оголошення подали? У мережі? З вашим номером телефону? А звернулися…

      – Коли в нас не стане власних ідей, ми вам зателефонуємо.

      Фрер удав, ніби не помітив сарказму, і підступив до супротивника з іншого флангу.

      – Ви отримали результати аналізу крові на ключі й телефонному довіднику?

      – Кров першої групи. Резус позитивний. Така кров може бути у половини населення Франції.

      – Якісь злочини вночі скоювалися?

      – Ні.

      – А довідник? Ви не помітили, може, в ньому щось позначено? Якась окрема сторінка? Чиєсь прізвище?

      – У мене таке враження, наче вам кортить погратися в детектива.

      Матіас зціпив зуби.

      – Я лише намагаюся з’ясувати особу цієї людини. Ще раз повторюю: у нас із вами та сама мета. Завтра я збираюся провести з ним сеанс гіпнозу. Якщо у вас є хоч якісь вказівки, бодай якась інформація, що допоможе мені правильно дібрати запитання, зараз саме пора поділитися зі мною.

      – Нема в мене нічого, – буркнув поліцай. – Скільки вже вам казати це?

      – Я телефонував до комісаріату. Мені здалося, наче сьогодні цією справою взагалі ніхто не клопочеться.

      – Я виходжу працювати завтра, – дуже невдоволено відтяв Пеляс. – І я проваджу цю справу.

      – А що ви зробили з довідником і ключем?

      – Прискорили юридичну процедуру й оформили постанову про конфіскацію.

      – А якщо простіше?

      Поліцай реготнув, вочевидь, те запитання його розвеселило.

      – Зараз над цим працюють криміналісти. Результати будуть у понеділок. Влаштовує вас це?

      – Я можу розраховувати на те, що, тільки-но з’явиться нова інформація, ви поділитеся нею зі мною?

      – Гаразд, – примирливо відказав Пеляс. – Та це обопільна домовленість. Якщо вам поталанить щось витягнути з нього тим вашим гіпнозом, ви зобов’язуєтеся мені зателефонувати. – І, трохи подумавши, докинув: – Це у ваших інтересах.

      Матіас усміхнувся. Рефлекс погрози. До кожного поліцая треба було б застосувати психоаналіз, щоб з’ясувати, які причини спонукали його обрати цю професію. Фрер пообіцяв зателефонувати, коли щось дізнається, і продиктував свої координати. Ні той, ні той не вірили, що таке співробітництво буде. Кожен був сам за себе, і нехай переможе найдужчий.

      Фрер повернувся