імператриці по допомогу. Але існувала реальна загроза переходу коронних військ на бік бунтівників, тому проти конфедератів спрямували невеликі підрозділи, оплачувані Росією, під керівництвом приятеля короля Браницького (звичай замасковано досягати своїх цілей чужими руками має в Росії настільки глибоке коріння, що вже закріпився генетично). Тож об’єднання всього польського суспільства для боротьби зі спільним ворогом стало досить примарним…
Хотів, хотів Франц Салезій бути третьою чи четвертою силою й вплинути по-своєму на хід подій, та не вдалося йому сидіти однією дупою на двох стільчиках: уманський сотник Потоцького Іван Гонта, його таємний шпигунський проект, провалився й вмився кров’ю страшно відомої уманської різанини… Уже майже два роки минуло відтоді, а Франц Салезій іще відчував незагоєний рубець тієї події в душі… Добре, що навіть коли з Гонти спускали пасами шкіру, він не признався в дорученнях Потоцького, інакше магнатові не було б місця ні в Польщі, ні в Росії…
Франц Салезій змив водою всі важкі думки з обличчя. Зараз, лежачи в теплому трав’яному настої, уже без болю, він був просто голим чоловіком, відкритим до колишніх приємних відчуттів. Мелодійний дзвіночок – камердинер правильно зрозумів жест піднятого великого пальця: у кімнату поважно, наскільки дозволяв маленький зріст, вкотилася Каролінка, нечутно стала ззаду й почала повільно масажувати голову та шию старого. Її маленькі пальчики, що зроду не знали важкої праці, були тендітні й ніжні, і Франц Салезій під їх дотиками наче плив у далеку молодість, і вродливе обличчя над ним теж нагадувало ті часи, коли він кохав і був коханим. Хоча перший шлюб теж був за розрахунком, між ним і дружиною вирувала шалена пристрасть – вони кохалися скрізь, де тільки могли, і він, Францішек, умів робити її щасливою… Як давно це було… Шкода, що єдиний син помер, – а згодом і кохана дружина, – і наче й не жив чоловік на білому світі…
З Анною Ельжбетою все, все було по-іншому. Від сімейного ліжка віяло крижаною холоднечею, та Францішек любив молоде пружне тіло й усе мав надію розбудити в ній спраглу кохання самицю. Перші пологи, другі, треті – тіло змінювалося, а поведінка дружини – ні; і якби не порція горілки перед кожною атакою на «неприступну фортецю», хтозна, чи й з’явився б спадкоємець… З часом Франц Салезій перестав зважати на прелюдії й просто, без відхилень і зайвих рухів тіла й інтелекту виконував свою чоловічу роботу. А тепер… А тепер добре, що є Каролінка зі своїм божественним личком. Пан Потоцький витер тіло, накинув багатий темно-зелений халат і, всівшись у шкіряний фотель,[12] заплющив очі. Каролінка, стоячи між його ніг, працювала то м’яко й ніжно, то сильно й напористо, і чоловіча плоть відгукувалася давно забутою молодечою силою…
Попри те, що Каролінка так і не спізнала чоловіка, вона, маючи від народження великий запас нерозтраченої ніжності, віддавала її хоч інтуїтивно, але дуже вправно тому єдиному, кого зацікавила як жінка.