його в найбільший отвір, їдкий дим розійшовся по всіх ходах, і ми почули, як білка сердито кашляє і чхає. Урешті-решт вона не витримала й вискочила наосліп із одного з отворів, потрапивши просто в сіті. Але навіть тоді білка не припинила нам дошкуляти: вкусила мене й двох мисливців, доки ми виплутували її з сіток, і ще одного мисливця, коли тваринку запихали в брезентовий мішок. Я повісив мішок на невеличкий кущ, і ми сіли перекурити – після таких ловів без цього було ніяк, – тимчасом як білка зиркала на нас крізь мідні кільця отворів для повітря й люто верещала, мовляв, спробуйте лишень, розв’яжіть мішок і зустріньтеся зі мною віч-на-віч.
Смугасті земляні білки часто трапляються на гірських луках Західної Африки, але я неймовірно тішився, спіймавши цю, адже раніше в мене їх іще не було. Як видно з їхньої назви, ці білки майже весь час проводять на землі, тож я здивувався, коли побачив, що та, яку ми зловили, намагалася знайти собі схованку на дереві. Пізніше я дізнався, що всі білки, які мешкають на луках (більшість із них таки земляні), якщо їх переслідують, одразу кидаються до дерев і лише в крайньому разі ховаються в норах чи дуплищах порожніх колод.
Ми перев’язали свої рани, викурили цигарки, привітали один одного з нашою першою здобиччю, а потім пересунули більші сіті далі в долину; трава там була густа, поплутана, ледве не шість футів заввишки. Мисливці повідомили мені, що тут водиться особливий звір, хоча, зі зрозумілою обережністю, не уточнили, який саме. Ми поставили сіті, я вибрав собі зручне місце в центрі всередині дуги, щоб мати змогу дістати з сітки те, що туди потрапить, мисливці ж разом із собаками повернулися приблизно на чверть милі назад. Протяглим перегуком вони повідомили мені, що почали продиратися крізь високу траву, а потім запала тиша. Я чув тільки, як довкола мене стрекотали й сюрчали незліченні коники й сарана, та ще віддалік долинав слабкий стукіт собачих калаталець. Минуло півгодини – не відбувалося нічого. Мене зусібіч обступала висока шелестка трава, така густа й переплетена, що за кілька кроків нічого вже не було видно.
Крихітна прогалинка, де я сидів, уся аж мерехтіла від спеки, і мені страшенно захотілося пити. Озирнувшись, я побачив те, про що зовсім забув: термос із чаєм, який кухар дбайливо поклав в один із мішків. Я дістав термос, присів навпочіпки на самому краю прогалини, де вже починалася трава, і налив собі чашку. Поки пив, помітив навпроти в суцільній стіні трави темний отвір ходу, вочевидь протоптаного в цьому лісі трав’янистих стебел якоюсь твариною. «Нехай тільки нап’юся, – подумав я, – і обстежу цей хід».
Щойно я налив собі другу чашку, коли праворуч, навдивовижу зовсім поряд, зчинився страшенний галас: мисливці пронизливим дзявкотінням під’юджували собак, собаки ж несамовито гавкали. Я саме подумав: «Що це там таке сталося?» – коли почув у траві шурхіт. Підібрався ближче до ходу, сподіваючись побачити, що це там шарудить, аж тут зненацька трава розсунулася, із ходу вискочило щось велике темно-коричневе й побігло