станового судочинства та вища апеляційна установа.
Велике князівство Руське отримувало право проводити автономну внутрішню політику, карбувати свою монету й організувати автономну фінансову систему. Збройні сили Великого князівства Руського формувалися з шістдесятитисячного нерегулярного козацького та десятитисячного вільнонайманого регулярного війська, підпорядкованих гетьману. Коронні або литовські війська Речі Посполитої мали право входити на територію князівства лише тимчасово й обов’язково за погодженням із гетьманом і з перепідпорядкуванням під його командування[6].
Проте досягнути бажаного ані Виговському, ані його соратникам не пощастило, і восени 1659 р. знову постало питання відновлення протекції царя над Україною. Спираючись на досвід відносин із Москвою та намагаючись не повторити раніше допущених помилок, гетьманський уряд Юрія Хмельницького, обраного на місце Виговського, ретельно готується до українсько-російських переговорів і до їх початку виробляє свій проект. Переважно він повторював зміст пропозицій Богдана Хмельницького від 17 лютого 1654 р. Розроблені доповнення мали гарантувати суверенні права Гетьманату, не допускаючи конфліктів, що виникали у взаєминах із російської стороною в ході реалізації угоди. Скажімо, поряд із вимогами надати Війську Запорозькому гарантії непорушності його вольностей та прав, уточнювалось, що присутність царських воєвод мала бути обмежена лише Києвом. Якщо ж із міркувань воєнної доцільності їх уведуть в інші українські міста, то ратні люди царя підпорядковуються гетьманові. Ще раз підтверджувалось право Війська Запорозького на вільну, ніким не обмежену гетьманську елекцію, а також власну зовнішню політику. Будь-яка кореспонденція, яку надсилали з України в російські державні структури, обов’язково мала бути завізована гетьманським урядом.
Однак Москва мала принципово відмінні міркування з цього приводу. Під час зустрічі з представником гетьманського уряду Трубецькой відмовився навіть брати до уваги український проект, мотивуючи своє рішення тим, що в ньому «многое написано вновь сверх прежних статей, которые даны прежнему гетману»[7], і запропонував перенести обговорення умов майбутнього союзу на загальну козацьку раду.
Зрозуміло, що російській стороні було вигідно апелювати до волі всього козацького товариства, нівелюючи при цьому роль автономістично налаштованої козацької старшини.
27 жовтня у Переяславі відбулася Генеральна рада, на якій Трубецькому вдалося не лише відхилити проект, запропонований українською стороною, а й нав’язати цілий ряд положень, які суттєво обмежували український суверенітет у порівнянні з тими межами, що їх визначав договір 1654 р. Під виглядом так званих «Прежних статей» Богдана Хмельницького гетьману було нав’язано сфальшовані положення угоди. Зокрема, російська сторона змінила процедуру проведення гетьманських виборів. Якщо раніше козацтво мало право вільного