перебувати російські залоги, – Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав та Остер. Відтепер воєвод позбавляли права адміністративної та судової влади над некозацьким населенням Гетьманату.
Було ліквідовано їхні фіскальні функції в Україні, адже третя стаття Глухівського договору реанімувала у фінансовій сфері стан справ, юридично оголошений угодою 1654-го.
Формально всі податки з українського населення збирали на царське ім’я, але робила це місцева українська адміністрація, зосереджуючи кошти у військовій скарбниці Війська Запорозького. У сфері зовнішньої політики Москва відмовилася повертати гетьманові право на незалежні контакти з іноземними правителями (гетьманський уряд вимагав хоча б відповідного права щодо Польщі та Криму), бо через це бувають «многіе ссоры», утім, погодилася внести в угоду пункт про обов’язкову участь українських представників на засіданнях російсько-польських комісій, на яких обговорюватимуть українські справи. У дусі постанов 1659 р. вирішувалися й питання гетьманської елекції. Військові Запорозькому забороняли позбавляти гетьмана булави без спеціального дозволу царя, хіба що причиною невдоволення товариства була «зрада» українського регіментаря.
Зафіксована в Глухівському договорі 1669 р., адміністративна автономія Гетьманату забезпечувалась збереженням у недоторканості існуючої політичної системи, сформованої на підставі розвитку іманентних інститутів влади, власних правових норм і кодексів, політичної культури тощо. Упроваджений угодою статус неодноразово підтверджувався упродовж останньої третини XVII ст. наступними договорами Війська Запорозького з царем[10].
Угасання автономії Гетьманату в роки становлення Російської імперії
Спроби розмивання адміністративних прав Гетьманату через поширення на її територію окремих правових норм Російської держави, використання матеріальних і людських ресурсів автономії на потреби російської правлячої династії тощо особливо виразними стають на початку XVІІІ ст., коли Петро І, намагаючись вийти на Балтику, розпочав війну зі Шведським королівством, що потребувала небаченого раніше напруження сил і можливостей держави.
Московіти.
Західноєвропейська гравюра XVII ст.
У контексті реалізації цих мобілізаційних заходів російською владою порушуються прерогативи гетьманського уряду щодо управління козацьким військом, без узгодження з козацькою адміністрацією на задоволення потреб російської армії використовуються матеріальні і людські ресурси краю.
Починаючи з 1703 р., в оточенні царя мусуються проекти реформування політичної системи Гетьманату через скасування принципу виборності козацької старшини, підпорядкування гетьмана російському військовому командуванню, заміни іррегулярного принципу формування збройних сил регулярним тощо. Політичний виступ гетьмана Івана Мазепи восени 1708 р., спровокований саме цими діями Москви, лише