на нас. Навіть якщо батьки щиро намагалися не тиснути на нас, діти неминуче зазнають певного впливу. Вони навчаються швидко та з дивовижною легкістю. У дитинстві ми чуємо послання, навіть якщо їх не вимовляють уголос.
І кожен отриманий нами сигнал – очевидний чи завуальований – залишається всередині, гвіздком засівши нам у головах на все життя й заважаючи нашому щастю. Зокрема, навіть якщо здається, що ви знаєте, чого хочете, якщо ви досягли успіху у своїй професії та обожнюєте її, у вас часом може виникати набридливе відчуття, ніби ви взялися не за те, що мали б робити.
Джек М., який у двадцять дев’ять років був журналістом, ведучи репортажі з лінії фронту в Південній Африці під час найгарячішого періоду воєнного конфлікту (і, до речі, захоплювався кожною хвилиною своєї роботи), зізнався: «Від мене очікували, що я стану лікарем. Журналістику якось ніколи не вважали гідним заняттям».
Беніті Б. тридцять шість років. Вона незаміжня, працює на Уолл-стрит, отримуючи дуже високу зарплату. За її словами, згідно з очікуваннями своєї родини, вона мала б одружитися з успішною людиною, а не стати нею сама.
Сьюзен С., котрій сорок сім років і яка є авторкою роману, визнаного в поважних літературних колах, розповіла мені про себе: «Гадаю, від мене чекали, що я буду справжньою красунею, а не інтелектуалкою. Проте вийшло так, що я неприваблива й зовсім не стежу за модою. Отже, перед вами невдаха».
Легко помітити, якими болючими є послання, отримані свого часу Джеком, Бенітою та Сьюзен. На жаль, не так легко побачити, як такі самі очікування завдають шкоди вам.
Ось спосіб почати аналіз вашої власної ситуації. Спробуйте поставити собі одне просте запитання:
Хто це каже?
Хто каже, що ви не повинні братися за те, що робите? Зрештою, хто тоді каже, до чого ви маєте вдатися? Хто це каже?
Закликаю вас конкретно відповісти на це питання. Якщо ви хочете звільнитися від очікувань, що обмежують вас, і зрозуміти, чого ви справді прагнете, слід буде дуже точно й детально з’ясувати, як ви отримали ці послання та хто їх надіслав.
Наші сусіди, однокласники, може, учитель або тренер – кожен із цих людей заклав у нас певні ідеї. Але для більшості першим безжальним відправником таких послань була власна родина. Якщо ви належите до цієї більшості, значить, бажання сім’ї стосовно ваших життєвих планів настільки непохитно засіли десь у глибині свідомості, що навіть тепер ви невпинно ведете внутрішній монолог, звертаючись до них. Ви думаєте: «Так, тепер вони побачать!», або «Це їм сподобається», або «Боже, мабуть, їх засмучує те, що я роблю. Мені краще зателефонувати й поговорити». Те, чого хотіла ваша родина, мало вплив – гарний чи поганий – на все, що ви робили. Навіть якщо ви вважали, що вам байдуже.
Гаразд, а як саме було у вас? У який спосіб ви отримували послання від рідних?
Вони прямо казали, чого від вас очікують?
«Ти будеш лікарем. Усі в нашій сім’ї лікарі».
«Ти просто зобов’язаний стати бухгалтером і