і вони не люблять вас, але всі ми захоплюємося мріями інших людей. Це наша людська природа – бути заінтригованим новою ідеєю, якщо тільки в нас немає певної особистої причини так почуватися. У наших близьких – купа таких особистих причин, однак незнайомець – чиста душа. Можливо, що хтось один із двадцяти й відреагує негативно зі своїх власних причин, але ви з’ясуєте, що решта дев’ятнадцять скажуть щось на кшталт цього: «Цікава ідея! Мій кузен розводить собак!» або «Моя сусідка була в Непалі! Хочете з нею поговорити?»
Тепер, щоб закінчити порівняльний тест, прийдіть додому й оголосіть своїй родині таку саму ексцентричну новину:
«Я збираюся піти з посади керівника міжнародної комп’ютерної корпорації та влаштуватися на рибальське судно, що виловлює молюсків біля берегів Род-Айленда». Або:
«Я хочу піти з рибальського судна й очолити міжнародну комп’ютерну корпорацію».
Що скажуть на це ваші близькі? Вони повипускають із рук виделки до чи після того, як кинуться вмовляти вас забути про цю «дурість»?
«Зачекайте хвилинку, – кажете ви, мабуть, просто зараз, – це ще одна спроба покритикувати родину? Бо мені це вже остогидло. Моя сім’я була аж ніяк не гірша за інші, і в будь-якому разі це все вже в минулому».
Послухайте, я вірю, що ваша родина була, мабуть, настільки ж гарною, як і будь-яка інша. І одного дня, як би ми не сердилися на близьких, нам доведеться їх пробачити та думати про майбутнє, інакше ми ніколи не зможемо рухатися далі та стати вільними й цілісними особистостями.
Однак немає легкого шляху до прощення. Якщо ви пробачите минуле, не розібравшись із ним, заплатите високу ціну: будете звинувачувати себе в усьому, що з вами трапилося. Ви не зможете просунутися ані на крок до того, чого справді хочете, якщо картатимете себе. Вам слід припинити самозвинувачення, зібратися з духом, відкласти вбік свої підозри, ніби збираєтеся засуджувати власну родину, і визначити джерело своєї «проблеми очікувань». Якщо ви справді над цим замислитеся, то, мабуть, з’ясуєте, що ця проблема існує вже тривалий час, тобто насіння її потрапило в землю ще в дитинстві.
Як же можуть нашкодити наші рідні, якщо вони нас люблять? На жаль, дуже легко. Уважаючи, що любові достатньо, більшість із нас не помічає одного важливого факту: любов і повага – різні речі.
Любов – це злиття в єдине ціле. Коли ми народжуємося, належимо батькам, ми їхнє продовження; і така цілісність корисна для виживання немовлят. Повага – це розмежування: ви належите самому собі та не є нічиїм продовженням. Така диференціація вкрай необхідна для щастя дорослого.
Ще раз погляньте на перелік того, чого хотіла від вас родина. Усі ці послання досі залишаються у вашій голові, чи не так? Тепер скажіть, де в цьому списку послання, яке говорить, що ви повинні реалізувати свої оригінальні таланти? Хто наполягав на тому, щоб ви знайшли своє унікальне «я» – за будь-яку ціну? Дуже мало хто з нас знайде таке побажання у своєму переліку. Як би сильно не любили нас наші близькі, вони рідко кажуть: «Ми поважаємо