глянув на небо, що темнішало з півночі. Було схоже, що збирається чергова гроза. І що готується намокання.
– Якщо я добре пам’ятаю, – відповів він запитанням, – ти ж навчався всіх семи вільних мистецтв[33]?
– А диплом я отримав summa cum laude[34].
– У межах астрономії, що входить до quadrivium, ти ж слухав лекції професора Лінденброга?
– Старого Лінденброга, якого звали Недопалком[35]? – засміявся Любисток. – Авжеж! Усе ще бачу його перед собою, як чухає дупу та постукує указкою об карту та глобус, марудячи монотонно. Sphera Mundi, е-е-е-е, subdividitur[36] на чотири Елементарні Плани: План Землі, План Води, План Повітря й План Вогню. Земля разом із Водою формує земну кулю, яку звідусіль, е-е-е-е, оточує Повітря, або ж Aer. Над Повітрям, е-е-е-е, пролягає Aether, Повітря Вогнисте, vel[37] Вогонь. Над Вогнем же є Тонкі Сидеральні Небеса, Firmamentum[38] сферичної натури. На отих містяться Erratica Sydera, блукаючі зірки, і Fixa Sydera, зірки нерухомі…
– Не знаю, – пирхнув Ґеральт, – що більше мене дивує: талант до мавпування чи пам’ять. Але, повертаючись до питання, яке нас цікавило, метеорити, які наш поштивий Недопалок окреслював як зірки падаючі, Sydera Cadens, чи якось так, відриваються від підпорки й летять униз, аби загрузнути в нашій старій добрій землі. А дорогою вони пронизують усі інші плани, чи ж площини як стихій, так і парастихій, бо й такі начебто існують. Стихії й парастихії, як відомо, насичено потужною енергією, джерелом усілякої магії й надприродних сил, а метеорити, коли їх пронизують, оту енергію поглинають і зберігають. Сталь, яку вдасться витопити з метеорита, як і клинок, який вдасться з такої сталі відкувати, ту силу стихій містять у собі. Вони магічні. Увесь меч магічний. Quod erat demonstrandum[39]. Ти зрозумів?
– Авжеж.
– То забудь. Бо то дурня.
– Що?
– Дурня. Вигадка. Метеоритів не знайдеш під кожним кущем. Більш ніж половину мечів, якими користуються відьмаки, було виконано зі сталі та магнетитових руд. Я й сам користався таким. Вона настільки ж добра, як і ті, що із сидеритів, які падають із неба й пронизують стихії. Немає жодної різниці. Але, дуже тебе прошу, Любистку, прибережи це для себе. Нікому про це не говори.
– Як це? Я маю мовчати? Ти не можеш цього від мене вимагати! Який сенс знати про щось, якщо знанням цим неможливо похвалитися?
– Прошу тебе. Я б волів, аби сприймали мене надприродною істотою, яка озброєна надприродною зброєю. Таким мене наймають і такому мені платять. Звичайний рівняється ніякому, а ніякий – це дешевий. Тому прошу: писок на замок. Обіцяєш?
– Та нехай тобі. Обіцяю.
Скелю з назвою Грифон вони впізнали відразу, видно її було вже здалеку.
І справді, з певною крихтою уяви могла вона нагадати голову грифона, насаджену на довгу шию. Але більше, як зауважив Любисток, нагадувала гриф лютні або іншого струнного інструмента.
Грифон, як виявилося, був останцем, що домінував над гігантським карстовим проваллям. Провалля