віднесемо їх до трупарні й подбаємо, щоб до них там поставилися із належною шаною.
Султан нічого не сказав. Він подивився на людей, що стояли на колінах перед ним.
– Архітекторе, чи це один із твоїх учнів?
Сінан відповів:
– Так, ваша величносте. Один з чотирьох.
– Я просив вас прийти самого. Чи мій посланець порушив мою волю?
– Це моя провина, – сказав Сінан. – Благаю, пробачте мені. У моєму віці мені потрібна допомога.
Султан на мить замислився над цими словами.
– Як його звати?
– Джахан, мій щасливий повелителю. Може, ви пам’ятаєте його як вашого погонича. Він доглядає білого слона.
– Приборкувач тварин і архітектор, – пирхнув султан. – Як так вийшло?
– Він служив вашому славетному дідові, султану Сулейману, нехай спочиває він з миром. Побачивши його хист у будівництві мостів, ми взяли його під опіку і вивчили з юних літ.
Не дуже звертаючи увагу на пояснення, султан пробурмотів немовби до себе самого:
– Мій дід був великим правителем…
– О, він гідний хвали, як і пророк, на честь якого отримав ім’я, мій повелителю.
Сулейман Пишний, Законодавець, Повелитель всіх правовірних і Управитель Святих місць – чоловік, який керував імперією сорок шість зим і провів більше часу на коні, ніж на троні; і нині, хоч його давно було поховано й навіть саван його зотлів, про цього султана згадували тільки пошепки.
– Нехай буде з ним милосердя Аллаха. Я сьогодні ввечері думав про нього. Я питав себе, що б він зробив на моєму місці… – голос у султана Мурада вперше затремтів. – Мій дід зробив би так само. Іншого вибору не було.
Джахана охопила паніка: він зрозумів, що султан говорить про мертвих, які лежать у кімнаті.
– Мої брати з Повелителем Світів, – промовив султан.
– Нехай небо стане їхньою оселею, – тихо відгукнувся Сінан.
Запала тиша, доки султан знову заговорив:
– Архітекторе, мій шанований батько султан Селім наказав тобі збудувати для нього могилу. Чи так це?
– Воістину, ваша величносте. Він бажав бути похований при Ая-Софії.
– То будуй. Ставай до праці, не гаючись. Маєш мій дозвіл робити все необхідне.
– Зрозуміло, мій повелителю.
– Моя воля така: хай мої брати будуть поховані біля батька. Нехай тюрбе буде настільки прекрасним, щоби століттями й століттями люди приходили молитися за їхні невинні душі.
Він помовчав і, подумавши, додав:
– Але… хай воно не надто привертає око. Тюрбе повинно бути відповідного розміру.
Краєм ока Джахан помітив, як побіліло обличчя вчителя. Він відчув у повітрі запах, чи радше суміш запахів – можливо, ялівцевого і березового хмизу, до якого додавався легкий гострий аромат – може, горіла в’язова деревина. Чи походив він від султана, чи від Сінана, чоловік не міг зрозуміти. У паніці Джахан знову вклонився, торкаючись чолом підлоги. Почув, як султан зітхнув, наче шукав, що іще