суспільства для позначення «утворення» дітей[92].
Львівський етнолог Я. Тарас в одній зі статей про зоління білизни та пов’язаного з ним посуду (жлукта), не оминув народні погляди на «жіночу» кров та причини, що, як вірили у народі, викликають порушення менструального циклу. Однією з головних жінки-інформаторки називали спільне прання «місячних» сорочок у тих самих ночвах[93].
М. Чучко, науковець із Чернівців, у одному з розділів своєї монографії, присвяченої соціорелігійному життю православного населення північних волостей Молдавської землі та австрійської Буковини, розглядає ставлення Церкви і мирян до позашлюбних сексуальних зв’язків і незаконнонароджених дітей[94].
Певну інформацію щодо вірувань та уявлень українців про зачаття дитини, часові заборони, пов’язані зі статевим актом, знаходимо у дисертаційній роботі А. Забловського[95].
Етнологам у розробці окресленої тематики можуть стати в пригоді й праці зі споріднених проблем. Зокрема, темі дітозгубництва присвячене монографічне дослідження відомого харківського історика В. Маслійчука, який на основі матеріалів з Лівобережної та Слобідської України XVIII століття спробував довести, що «потреба приховати блуд та уникнути осуду дуже часто виявлялася більш важливою, ніж цінність новонародженого життя»[96].
Цікавим у контексті нашої проблематики може бути один із розділів іншої монографії вченого, присвячений девіантній поведінці жіноцтва у 80–90-х роках XVIII століття. Робота написана на основі матеріалів Харківського намісництва[97].
Окремо необхідно виділити й публікації історика Катерини Дисої, що стосуються історії дослідження сексуальності та деяких її девіантних форм[98].
Наразі етнологи й історики у дослідженнях приділяють значну увагу правовому, майновому, сімейному статусу жінок у різні історико-хронологічні періоди, а також їхній ролі в історії та культурі України. Серед численних праць – роботи етнологів Ганни Горинь[99], Юрія Гошка[100], Романа Чмелика[101]. Серед істориків привертають увагу роботи Марти Богачевської-Хомяк, Олександра Кривошия[102], Оксани Маланчук-Рибак[103], Наталії Старченко[104], Олени Стяжкіної[105], Лариси Буряк[106], Тетяни Орлової[107], Ірини Петренко[108] та багатьох інших. Хоча об’єктом вивчення у згаданих працях не є жіноча тілесність, фізіологія та сексуальність, вони певним чином можуть стати у пригоді для історичного екскурсу або мати довідковий характер.
Певну інформацію про жіноче тіло можемо почерпнути і в українському фольклорі. Тут допоможуть роботи Михайла Красикова[109] та Миколи Лесюка[110]. Варто згадати й працю Миколи Сулими, який зібрав і впорядкував архівні