забирає Елісон, няня, яку Емілі винайняла на неповний день. Чоловік Емілі, Шон, працює до пізнього вечора на Волл-стрит. Емілі та Нікі вважають, що їм пощастило, якщо Шон приходить додому на вечерю. Інколи, коли Елісон хворіє, Емілі пише мені, й Нікі забираю я. Він залишається в мене із Майлзом, доки Емілі не вдається вирватися додому.
Десь раз на місяць Емілі доводиться залишитися на роботі дуже надовго. Двічі або тричі вона не ночувала в місті.
Як цього разу. Коли вона зникла.
Емілі працює у відділі зв’язків із громадськістю в офісі одного відомого фешн-дизайнера, ім’я якого я теж завбачливо не називала. Власне, вона керує відділом зв’язків з громадськістю для одного відомого дизайнера. Я так уважно ставлюся до вживання назв брендів у блозі через політику конфіденційності, а ще тому, що хизування відомими прізвищами неприйнятне для мене. З тих само причин я не погодилася на розміщення реклами.
Навіть коли Емілі затримується чи коли в неї нарада, вона пише мені повідомлення. І телефонує, коли є вільна хвилинка. Вона така мама. Не квочка, не з тих, хто оточив дитину гіперопікою, – жодне зі словечок, які суспільство вигадало для того, щоб засудити нас за те, що ми любимо своїх дітей, її не стосується.
Коли Емілі приїжджає додому з міста, вона завжди швиденько заскакує з вокзалу по Нікі. Мені доводиться нагадувати їй не перевищувати швидкість. Коли електричка затримується, вона попереджає мене повідомленням. Завжди! Пише, на якій вона зупинці й коли орієнтовно прибуде, і не заспокоюється, доки я не відповім: «Не хвилюйся. З хлопцями все добре. Коли приїдеш, тоді приїдеш. Кермуй обережно».
Ось уже два дні, як вона не приходить і не пише. Сталося щось жахливе. Вона розчинилася. Я не маю уявлення, де вона.
Мамусі, як вам здається, чи схожа Емілі на людину, яка б залишила свою дитину, зникла на два дні без попередження і не відповідала на мої повідомлення та дзвінки? Якби все було гаразд? Невже це можливо?
Гаразд, мушу бігти. Чую, що печиво із шоколадною посипкою горить у духовці. Далі буде.
2
Блог Стефані
Привіт, мамусі!
Досі я не згадувала у блозі назви нашого міста. Право на приватність так багато важить, особливо в наші дні. Я не хочу видатися параноїчкою, але навіть у такому невеличкому місті, як наше, можуть бути встановлені камери, які слідкують за тим, який сорт маринованих томатів ти їси. Особливо в такому місті, як наше. Люди вважають це місто заможним, тому що воно розташоване саме у такій частині Коннектикута, але насправді воно зовсім не багате. В Емілі та Шона є гроші. Мені вистачає того, що залишив мій чоловік Девіс, саме тому я можу дозволити собі вести блог, не перетворюючи це на бізнес.
Але оскільки зникнення Емілі все змінює й оскільки хтось, хто живе неподалік, міг її бачити, і оскільки я не тямлю себе від люті, – то, гадаю, тепер слід зазначити, що ми мешкаємо у Ворфілді. Ворфілд, Коннектикут. Від нього до Мангеттену дві години на «Метро-Норт».
Люди