дають волю своїм емоціям: «Господи, якби ж я міг робити те, що робите ви!» Його відповідь незмінна: «Ви можете».
Сонце, що заходить за обрій, відблискує на поверхні води, і на думку йому спадає ідея, у слушності якої він цілком переконаний: зійти зі свого шляху не означає зазнати поразки.
Він міг би знову повернутися до своєї кар’єри адвоката, проте зараз йому зовсім не до цього.
Пливучи назад до берега після неймовірного заняття з серфінгу, його клієнти усвідомлюють, що їм потрібно взяти себе в руки і відновити контроль над власним життям. Однак щойно вони ступають на берег, як реальність знову їх поглинає: «Я б залюбки, але не можу все покинути».
Гансу залишається тільки посміхатися.
Сила песимізму: визначення страху
Дії не завжди приносять щастя, однак щастя без дій неможливе.
Діяти чи не діяти? Пробувати чи не пробувати? Більшість людей, якими б відважними вони не були, оберуть бездіяльність. Нас лякають непевність і можливість провалу. Більшість із нас радше житиме нещасливим життям, аніж піде назустріч невідомому. Я роками ставив собі цілі та змінював життєві керунки, однак це не приносило жодних результатів. Я був таким самим невпевненим та наляканим, як і решта людей у світі.
Чотири роки тому я випадково знайшов вихід із ситуації. У той час у мене було стільки грошей, що я й уявлення не мав, куди їх подіти. Попри те що я заробляв $ 70 тисяч на місяць, я ще ніколи не почувався таким нещасним. У мене не було вільного часу, адже я цілком присвячував себе роботі. Я започаткував власну компанію й невдовзі усвідомив, що продати її буде практично неможливо[6]. Яка прикрість! Я почувався так, наче мене заманили в пастку. «Як я міг так помилитися? – думав я. – Чому я такий телепень? Чому мені нічого не вдається? Заспокойся і не поводься, як… (ненормативна лексика). Що зі мною не так?» Насправді зі мною було все так. Я просто не досягнув вершини своїх можливостей; я досягнув вершини можливостей своєї бізнес-моделі.
Проблема крилася не в майстерності водія, а в потужності його автомобіля.
Критичні помилки, допущені на початкових етапах функціонування компанії, були серйозною перешкодою для її продажу. Я міг би найняти магічних ельфів чи підключити свій мозок до суперкомп’ютера – нічого не допомогло б. Моє немовля народилося з невиправними дефектами. Тоді постали питання: «Як мені звільнитися від цього Франкенштейна і водночас зробити його самостійним? Як розірвати пута трудоголізму та страху, що без моєї 15-годинної присутності на роботі компанія зазнає краху? Як мені втекти з тієї в’язниці, у яку я сам себе запроторив?» Я вирішив, що треба кудись поїхати. Взяти річну відпустку, яку я проведу, подорожуючи світом.
Тож я відразу вирушив у подорож, так? Не зовсім. По-перше, півроку мені знадобилося для того, аби побороти почуття сорому, збентеження та роздратування. Водночас я придумував нескінченний список причин, з яких моя запланована мандрівка могла