потрібні слова, але серце обійняв смуток, думки плуталися, нашаровувалися одна на одну, сплітаючи павутиння, і в голову ніщо не приходило. «Буду діяти за обставинами», – нарешті вирішила жінка.
Вона обвела поглядом присутніх за столом і сказала:
– Мої любі, мені треба з вами поговорити.
Одразу запанувала тиша, бо підсвідомо всі чекали цієї розмови. Від домашніх не вдалося приховати ані її стомленого вигляду, ані синців під очима після безсонної ночі.
– Мабуть, справді в житті кожної людини є біла та чорна смуга, які з деякою періодичністю змінюють одна одну, – почала Катря, переводячи погляд з однієї рідної людини на іншу. – У моєму житті була довгий час біла смуга. Напевне, вона затяглася. Я не мала проблем та клопоту в дитинстві, зростала в любові серед хороших людей. Потім успішно закінчила школу, навчання в інституті, мала гарну роботу, що була мені до вподоби. Я щиро кохала й почувалася коханою. Від кохання в мене народився прекрасний синочок. Але так, дуже добре, не могло тривати усеньке життя. Спочатку померла дуже дорога мені людина – моя бабуся. Я думала, що її смерть – кінець чорної смуги. Але недарма кажуть у народі, що біда одна не ходить – за собою іншу водить. – Катря важко вдихнула повітря, бо відчула задуху. – Я втратила робоче місце й нового не намічається.
– Ніколи не треба впадати в розпач, – вставив батько.
– Зараз, тату, немає роботи ні в тебе, ні в мами, ні в мене. Що в нас є? Лише дідусева пенсія й талони на харчі.
– А корови? – запитав дідусь. – А ще свині, гуси, кури. Ще є город. Чи можна пропасти із таким статком?!
– Я не про те. Усе, що було в моєму житті впродовж прожитих літ, руйнується на очах. Зруйнувався колгосп, вимирає село.
– А Поросюк лише багатіє! – дід, як завжди, не втримався. – Палажка Поросюкова наїла такий зад, що за день возом не об’їдеш! А Іван морду свою відгодував таку, що хоч цуценят бий! Машину нову купив – «дев’ятку», у місті будинок відбабахав такий, що півсела може там жити.
– Тату, звідки ви все знаєте? – запитала Марина.
– Бо очі маю й вуха теж. Люди розповідали. Знає кума – знає півсела.
– Мене не цікавить, який будинок у сусіда. Я повинна сказати вам іншу новину: ми розлучаємося з чоловіком, – сказала Катря.
– Ой! – зойкнула мати. – Як же?
– Він?! Це він так сказав?! – дід спалахнув як свічка.
– Так. Вчора Федір приїхав і сказав, що в нього в місті інша жінка, з якою вони засновують спільний кооператив.
– Я так і знав! – занервував дід. – Червива в нього душа, негарна, чорна!
– Це була не сварка, Катерино? Серйозна заява? – запитав батько.
– Він сказав, що зі мною розлучається.
– Не розумію, – розгублено сказала мати, – чому він так вчинив. Здавалося, усе йде добре, ніщо не віщувало поганого…
– Трапилося те, що трапилося, – підбила підсумок Катря.
– Я… Я… Я йому, цьому Поросюку патлатому зараз піду рило натовчу! – підхопився дід. – Думаєте, що я старий і слабкий?! Ні! Є