ну те’ нахер, Стіві. Якихось дурних звичок ти набираєшся в тім Лондоні, це йа тобі кажу, друже. Я, бля, ненавиджу по телевізору футбол. Це однаково, шо дрючитися з дюрексом. Безпечний, бля, секс. Безпечний, бля, футбік. Безпечне, бля, все. Нумо, всі будуємо навкруг себе гарнюній світець, – пропищав він з перекривленим обличчям.
Стіві вже був забув, якою може бути природна скаженість Кумарного.
З Кумарним погодився Рентс. Це незвично, – подумав Стіві. Вони завжди шпиняли один одного. Приміром, якщо один казав «цукор», то інший казав «лайно».
– Їм тре’ заборонити футбік по теліку, аби ліниві, жирні уйобки піднімали свої сраки і марш-марш на стадіон.
– ’аразд, ти нас вже вговорив, – проказав Стіві покірним тоном.
Згода між Кумарним і Рентсом не тривала довго.
– І це ти базариш за «підняти сраки»? Сам, бля, містер диванний ледащо. Втримайсь бодай довше за десять хвилин від отого свого на велике «Г» і тоді тобі, мо’, вдасться попасти на більше ігор у цім сезоні, ніж у минулім, – пирхнув Кумарний.
– Ну, ти, бля, й дерзкий пиздюк… – обернувся Рентс до Стіві, а потім саркастично кивнув великим пальцем в бік Кумарного.
– Його прозвали Багажником через те, шо на собі возить наркоту.
Вони сварилися й далі. Колись таке забавляло Стіві. Тепер це його виснажувало.
– Пам’ятаєш, Стіві, що йа троха поживу в тебе в лютому? – звернувся до нього Рентс. Стіві нерадісно кивнув.
Він сподівався, що Рентс геть за це забув чи облишив свій намір. Рентс йому друг, але має проблему з наркотиками. В Лондоні він знову вмент повернеться до того самого, скублившись з Тоні й Ніксі. Ті завжди тільки й перебирали адреси, на які можна отримувати чеки допомоги з безробіття. Здається, Рентс ніколи не працював, проте, схоже, гроші мав завжди. Те саме з Кумарним, але цей з чужими грішми поводився, як із власними, а з власними таким само чином.
– Опісля гри гуляємо в Метті. У ньо’ нова хата на Лорн-стрит. Щоб усі були стопудово, – гаркнув до всіх Френк Беґбі.
Знову гулянка. Для Стіві це однаково що робота. Новий рік триватиме й триватиме. Стухати він почне десь з четвертого числа, коли почнуть з’являтися просвіти між гульбищами. Цих просвітів більшатиме й більшатиме, аж поки вони не перетворяться на нормальний тиждень, з вечірками у вік-енд.
Надходили свіжі новорічні гості. В маленькій квартирці гуло, як у вулику. Стіві ще ніколи не бачив Франко – Беґаря – таким розслабленим і задоволеним собою. Реб Мак-Лохлін – чи то Другий Приз, як його кличуть, – навіть не отримав по голові, коли насцяв у Беґбі за шторами. Другий Приз уже не один тиждень був безтямно п’яним. Для таких, як він, Новий рік слугував лише зручним приводом. Його подружка Керол, обурена його поведінкою, втекла геть. А Другому Призу навіть невтямки було, що вона взагалі тут була.
Стіві перебрався на кухню, де було спокійніше і де він нарешті мав шанс почути телефон. Неначе якийсь бізнесмен-япі, Стіві залишив матері список номерів, за якими його можна буде знайти. Матір зможе продиктувати їх Стеллі, якщо та зателефонує.
Стіві