і вщипнув одну з дівчат.
– Не чіпай! – скрикнула вона сердито. – Причепа!
У відповідь він тільки вишкірив зуби і сплюнув: «Кривляка!» Вона сердито глянула йому вслід. Чемним його ніяк не можна було назвати.
Керрі уже ледве могла всидіти на місці. Ноги в неї заніміли, нестерпно хотілося встати і хоч потягнутись. Невже обід ніколи не настане? Їй здавалось, що вона працює вже цілісінький день. Їсти зовсім не хотілося, але вона почувалася кволою, очі стомилися стежити за одним місцем, куди вдаряв пробивач. Дівчина справа помітила, як вона зігнулася, і зжалілася. Керрі надто сумлінно віддавалася роботі. Насправді те, що вона робила, зовсім не потребувало такого напруження. Та нічого не вдієш. Купа передків невпинно нагромаджувалась перед нею. У Керрі нили руки, пальці. Зрештою все її тіло було суцільним клубком зболених м’язів. Приречена стирчати, виконуючи єдиний механічний рух, який ставав усе огиднішим, вона відчула, що її почало нудити. Вона з розпачем подумала: цим мукам не видно кінця-краю. І тої ж миті звідкись знизу крізь ліфт донеслося глухе калатання дзвона, – настала перерва. Одразу зчинився рух і гамір. Усі дівчата миттю схопилися з місць і поспішили в сусідню кімнату. Через майстерню потяглися чоловіки з іншого відділу. Колеса машин стишили гудіння і нарешті завмерли. Запанувала гучна тиша, в якій дивно лунали людські голоси.
Керрі підвелася і подибала по свій сніданок. Тіло її заклякло, голова паморочилась, доймала спрага. Дорогою до маленького закутка, де всі складали верхній одяг і торбинки зі сніданками, вона зустріла майстра. Він пильно глянув на неї.
– Ну як? – промовив він – Справляєтесь?
– Начебто, так… – чемно відповіла Керрі.
– Угу, – буркнув майстер і пішов геть.
За інших умов ця робота зовсім не була б такою виснажливою. Але в ті часи новітні соціалістичні ідеї, що закликали створювати хороші умови праці для найманих трудівників, ще не мали ніякого впливу на виробничі компанії.
До запаху мастила і шкіри домішувався важкий, спертий дух приміщення. Усе це разом трудно було витримати навіть у холодні дні. Підлога підміталася тільки ввечері і була геть засмічена. Про те, чи зручно робітникам працювати, – ніхто анітрохи не турбувався, – їм платили якомога менше, а вимагали – якомога більше. Тоді й уявлення ніхто не мав про підставки для ніг чи спинки коло стільців, про їдальні для робітниць, чисті фартухи, пристойну роздягальню – про це тоді й мріяти не доводилося. Убиральні були огидні, просто смердючі. Уся атмосфера підприємства справляла гнітюче враження.
Керрі жадібно випила кружку води з відра, що стояло в кутку, і озирнулася, де б сісти й поснідати. Дівчата повмощувались на підвіконнях і на столах. Куди б вона не глянула – скрізь сиділо по двоє або й по кілька дівчат, а в неї бракувало сміливості до когось приєднатися. Отож вона повернулась до своєї машини. Сівши на табурет, розгорнула сніданок і стала прислухатись до балачок навколо. Розмови точилися більше про пусте, не бракувало й грубих жартів. Дехто з чоловіків у майстерні жартували з дівчатами оддалік.
– Слухай, Кітті, – гукнув один