випити, бо більшість відвідувачів таких місць – зовсім не пияки. А проте існувало ж якесь пояснення, чому люди люблять збиратися тут, – побачитися, побалакати, згаяти час? Безперечно, адже дивні сплетіння пристрастей і туманних бажань породжують потребу в отаких закладах, інакше вони б не існували.
Молодого Друе приводила сюди жадоба розваг та бажання похизуватися, адже тут збиралися і багатші від нього. Численні завсідники заглядали в бар, бо тяглися до товариства, до блиску, до тієї атмосфери, що панувала тут. Власне, це можна було б навіть потрактувати як певне покращання суспільних звичаїв. Правда, відвідувачі задовольняли тут свої чуттєві бажання, але що в цьому осудливого? Люди полюбляють спілкуватись у таких інтер’єрах. Принаймні, у найбільш практично налаштованих натур таке видовище, вочевидь, породжувало прагнення з такою ж пишністю обставити своє життя. Зрештою, винні в цьому самі люди з їхніми прагненнями. І коли така пишнота може пробудити в людях бідніших бажання перевершити заможніших, то причина знову ж таки у хибному напрямі думок. Досить прибрати єдине, що викликає нарікання, себто алкоголь, тоді залишається тільки пишна обстановка, звідси – піднесений настрій. А проти цього хто заперечуватиме? Популярність, якою користуються сучасні ресторани, – найкращий тому доказ.
Отож перед нами – залите сяйвом приміщення, юрмисько добре вдягнених людей, зайнятих порожніми балачками, а найбільше – собою, своїми хаотичними думками й почуваннями, всим отим блиском, показною розкішшю. Але для людини поза цими стінами, де є сяйво одвічних зірок, усе це має здаватися химерною мішурою. Під зоряним небом, під рвучким свіжим вітром це стовповисько, залляте світлом, виринає з темряви, ніби якась нічна квітка, – таємнича, запашна й зваблива, обліплена мушвою заради насолод.
– Бачите он того суб’єкта? – кивнув Герствуд на джентльмена в циліндрі й сюртуку, який щойно ввійшов. Товсті щоки новоприбулого розчервонілися, наче після доброго обіду.
– Ви про кого? – відгукнувся Друе.
– Та он той, у циліндрі, – Герствуд поглядом кивнув у потрібний бік.
– Так, бачу, – Друе недбало, краєм ока, глянув. – Хто він?
– Жюль Уоллес, це відомий спірит.
Друе вже з цікавістю глянув на джентльмена.
– Щось не схоже, що він має справу тільки з духами, правда ж? – усміхнувся він.
– Та хто зна, – відповів Герствуд. – Грошики з цього він має неабиякі, – примружив він очі.
– Я не схильний вірити в ці речі. А ви?
– Бачите, так зразу й не скажеш, – відповів Герствуд. – Може, щось і є за цим? Щодо мене, то я не сушу собі цим голову. А ви нікуди сьогодні не збираєтесь?
– Хочу подивитись «Дірку в землі», – Друе назвав популярний фарс.
– Ну, то вам, мабуть, уже час? Пів на дев’яту, – Герствуд вийняв годинник.
Бар помітно спорожнів. Завсідники розходились – хто у театр або в свій клуб, а хто й до спокусливих насолод (принаймні для таких людей), себто до жінок.
– Бувайте, – сказав Друе.
– Чи не зайдете після вистави? Є дещо вам показати, –